Навчаємо дитину поважати тих, хто навколо

У наш час дуже важливо навчити дитину поваги до інших людей. Діти нерідко змалечку стикаються з багатьма жахливими речами, у результаті втрачаючи базові життєві цінності. Дорослим годі цілковито контролювати середовище, у якому зростають їхні діти, але їм до снаги навчити молоде покоління правильної й шанобливої поведінки.

Брак у дітей поваги до людей навколо часто стає проблемою для батьків. Досить важливо навчити дитину поважати інших людей, оскільки це не тільки стане для неї основою, на якій базуватиметься спілкування з ними, а й формуватиме в неї самоповагу. Якщо ви прагнете навчити свою дитину поваги до інших людей, скористайтеся наведеними нижче порадами.

Як навчити дитину поваги

• батькам дуже важливо самим поважати свою дитину. Напевно, ви чули просте правило: коли ви шануєте інших – вас теж починають поважати. Шануйте своїх дітей. Приділяйте їм якомога більше своєї уваги, дослухайтеся їх – тільки так ви дасте зрозуміти дітям, як важливо поважати інших;
• діти завжди вчаться у старших. Щоб навчити дитину гарних манер, ви самі маєте їх виявляти. Дитину можна навчити говорити фрази «будь ласка» і «дякую» тільки за умови, що ви самі їх використовуєте. Загалом навчити дитину ввічливості батьки можуть тільки тоді, коли самі поводяться ввічливо;
• не завжди потрібно, щоб дитина думала або відчувала те саме, що й ви. Незгода з людиною не означає неповаги до неї. Ви можете пояснити дитині, що саме вважаєте правильним, але не варто нав’язувати їй свою думку. Дитина може не погоджуватися з вами, але при цьому поважати вас;
• реагувати на ситуації – це добре, але надмірно реагувати – погано. Щоразу, коли ситуація потребує від вас суворості, виявляйте непохитність. Однак не застосовуйте крик або образи. Запам’ятайте: дитина вчиться у вас. Якщо гримати на неї, у майбутньому вона обов’язково чинитиме так само. Ви можете виявляти суворість у вихованні дитини, але при цьому поважати її;
• дайте дитині змогу зрозуміти її межі. Встановити межі для дитини – досить важливе завдання батьків. Якщо дитина не слухається вас – обговоріть межі допустимої поведінки. Дитина завжди прагнутиме більшої свободи, але поважатиме обмеження, якщо розумітиме їх;
• дуже важливо хвалити дитину, якщо вона демонструє гарну поведінку. Щоразу, коли дитина виявляє шанобливу поведінку вдома або на вулиці, скажіть їй, що ви пишаєтеся нею. Це стимулюватиме її поводитися так само й надалі

 

 

Прості способи розповісти

дитині про емоції

Коли батьки говорять про емоції, діти вчаться розпізнавати їх у собі та в інших людях. Розуміння та прийняття своїх емоцій – перший крок до того, щоб навчитися управляти ними.

Усі почуття людини зводяться до чотирьох основних:

• Щастя, з яким пов’язані любов, радість, умиротворення. Це наш природний стан, коли ми займаємося чимось.
• Страх– наша реакція на різні загрози. З ним пов’язані почуття жаху й занепокоєння (страх перед примарною загрозою), безсилля й безпорадності. У тварин почуття страху може переходити в злість – це свого роду захисна реакція.
• Смутокє реакцією на втрату й розчарування. З ним пов’язані почуття горя, пригніченості й самотності. Багато людей захищаються від почуття смутку, висловлюючи при цьому злість.
• Злість– реакція на зовнішню або внутрішню загрозу. З нею пов’язані роздратування, фрустрація й лють. Коли людина не помічає почуття злості, вона може спрямовуватися всередину, переходячи в депресію або нечутливість.

Як навчити дитину розуміти свої емоції? Просто спостерігайте за її почуттями й почуттями інших людей, пояснюйте їх дитині без осуду. Так дитина навчиться розпізнавати свої емоції та емоції тих, хто її оточує.

Протягом дня шукайте можливості приватної розмови з дитиною про емоції, визнайте її почуття:

• «Ти виглядаєш засмученою»;
• «Ти не можеш усидіти на місці! Напевно, ти схвильована!»;
• «Я розумію: ти почуваєшся безпечніше, коли знаєш, що буде відбуватися. Я теж»;
• «Я чую тебе! Тобі не подобається шпинат, і ти не хочеш його їсти».

Коли ви говорите з дитиною про емоції, постарайтеся утриматися від зауважень. Замість цього ставте запитання, щоб шляхом роздумів навчити її розуміти свої емоції. Наприклад, ви можете ставити такі запитання:

• «Якщо ти розлютився на свого друга, що ти можеш зробити?»
• «Якщо ти гніваєшся на мене, що ти можеш зробити?»
• «Якщо ти розлютився через те, що твоя іграшка зламалася, що ти можеш зробити?»
• «Коли ти приймаєш більш правильні рішення: коли гніваєшся чи коли спокійний?»
• «Що допомагає тобі заспокоїтися, коли ти розгніваний?»

Коли ви з дитиною бачите, як плаче інша дитина, поставте їй запитання:

• «Цей хлопчик виглядає нещасним. Як ти думаєш, чому він засмучений?»
• «Як ти думаєш, що він хоче?»
• «Як ти думаєш, ми можемо йому чимось допомогти?»

Такі питання вчать дитину співчуття. Наприклад, коли батьки вголос при дитині розмірковують про те, що відчуває чи що хоче її молодший брат, дитина розвиває співчуття до брата, і взаємини між ними стають ближчими. Коли батьки читають маленькій дитині книги й розмовляють з нею про те, що відчувають інші діти, вона стає більш дружелюбною й менш агресивною у ставленні до своїх однолітків.

    Коли батьки визнають, що емоції – це важлива частина повноцінного життя, і позитивно говорять про емоції, діти вчаться розпізнавати й висловлювати їх. Це стає першим кроком на шляху до того, щоб навчитися керувати своїми почуттями.

 

 

Як навчити дитину дружити

Маля, що не має друзів, викликає побоювання з точки зору повноцінного розвитку особистості. Навіть найтісніші стосунки з батьками не можуть замінити гру з іншими дітьми.

Гуляти тільки з батьками для дитини – не кращий варіант. Їй потрібно вчитися вибудовувати стосунки, спілкуватися, заводити друзів.

Розкажіть своєму малюкові просте правило: стався до людей так, як би ти хотів, щоб ставились до тебе. І особистим прикладом демонструйте, як саме це робити.

 

• З раннього дитинства давайте дитині можливість спілкуватися з дітьми якнайбільше.
• Учіть малюка бути уважним до навколишніх, співпереживати, розуміти інших людей.
• Діти з адекватною самооцінкою набагато легше встановлюють контакти з навколишніми. Подбайте про дитячу самооцінку.
• Покажіть маляті способи виходу з конфліктних ситуацій.
• Демонструйте позитивний приклад гармонійного спілкування з навколишніми.

 

 

       ПРИМХИ  ДІТЕЙ  ДОШКІЛЬНОГО  ВІКУ

Наші діти – це наша старість.

                                            Правильне виховання – це наша щаслива старість,

                              Погане виховання – це наше майбутнє горе,

                                        Це наші сльози, це наша провина перед іншими людьми.

                                                                                        Антон Семенович Макаренко

Деякі батьки готові зізнатися в тому, що діти часом просто зводять їх з розуму своєю поведінкою. То вони кажуть «так», а вже за хвилину – «ні», то вперто повторюють «я сам» і наполягають на своєї незалежності, а потім з таким самим завзяттям відмовляються щось робити. Отак і точаться бурхливі баталії батьків і дітей, і нема їм, здається, краю.

Що ж насправді являють собою примхи дітей дошкільного віку, і як реагувати на них батькам?

Приборкуючи норовливого малюка, ми повинні неодмінно пам`ятати наступне:

Ні в якому разі не треба сприймати незрозумілу з позицїі здорового глузду поведінку дитини як особисту образу. Ви повинні пам`ятати, що ваше дитя поводиться так зовсім не навмисно! Воно аж ніяк немає на меті перетворити ваше життя на страхіття або звільнитися від вас, бо ви погані батьки. Головна мета дошкільника – перевірити, наскільки непорушними є правила поведінки, які нав`язують йому дорослі. Виходить, що дитина підсвідомо йде на хитрість відмовляючись коритися будь – яким вимогам батьків. Малюки нічого не хочуть сприймати на віру, адже завдяки своїй недовірливості вони розвиваються емоційно, фізично і соціально. Така поведінка нормальна.

Поводячись несподівано, спонтанно, але начебто нещиро, дитина періверяє своїх батьків, шукаючи відповіді на запитання: «А яке місце належить мені в навколишньому світі? Хто відповідає за мої дїі? Якщо мама, як було завжди, то чи потрібно мені контролювати своє життя?»

Дорослі кілька разів на день пояснюють дитині,як їй можно поводитися, щоб бути в безпеці й жити в злагоді з іншими. Дитина вбирає цю інформацію, немов губка, але потім не знає, що з нею робити. Малюк спочатку провокує батьків на певну реакцію своїми «не хочу» й «не буду», а потім, залежно від цієї реакцїі, сортує адресовані вимоги на суворі й несуворі.

  Турбуватися треба саме цим батькам, чиї діти надто покірні й виконують будь – які указівки, а вередливість  – це нормальний етап в розвитку дитини.

Ця поведінка виникає тоді, коли малюк починаєусвідомлювати свою окремість від батьків і вихователів, почуває відчувати себе незалежним і здатним до самостійних дій. Це відкриття, з одного боку, наповнює дитину гордістю й радістю, а з іншого – порджує страх перед усім новим. Саме тому діти постійно балансують між «я сам» і «не буду».

Дошкільнята використовують примхи, щоб переконатися, наприклад, чи правильно вони зрозуміли мамині заборони. Це ж ми з вами знаємо, що на оббивці канапи малювати не можна, а трирічний малюк може подумати, що мама заборонила йому це робити лише тому, що була не в гуморі. Тому за кілька днів він знову спробує перетворити однотонну канапу на смугасту за допомогою фламастерів. Йому треба упевнетися, чи справді так чинити негарно. Мама, напевно, подумає, що малюк свідомо хоче роздратувати їі. Та годі вам! У нього є важливіші турботи!

Ваша дитина категорічно відмовляється одягатися. Чому саме вона так діє?

Тому що перевіряє вимоги дорослих на міцність. Дитина намагається зрозуміти, чи дійсно ситуація змінилася, і тепер за їі вдягання вранці  повинна відповідати вона сама, а не мама, як раніше. Дошкільник відчуває, що від нього чекають якихось дій, але ніяк не може взяти ситуацію під контроль через свій вік. Зазвичай подібні суперечки тривають доти, доки малюк не реконається, що робити потрібно саме  так, як кажуть батьки, а не інакше. Важливо щоб батьки були терплячі, налаштовувалися на переконання, а не на крик і покарання. Це непросто, але можливо, якщо дотримуватися деяких правил.

        Правила спілкування з дитиною дошкільного віку

1. Дорослі повинні чітко визначити, яких правил дитина повинна дотримуватися завжди і обов`язково, а які можна деколи і порушити. А щоб малюкові було легше підкоритися, запропонуйте йому компроміс. Наприклад,якщо дитині дуже хочеться ліпити з пластілину на килимі у спальні, розстеліть на килимі клеенку, або попросіть дитину розшташуватися на кухні.
2. Не встановлюйте забагато лімітів. Інакше ви не лише придушите дитячу допитливість, а й змусите дитину розпочати боротьбу, у якій батьки зазвичай програють. Якщо дорослі скаржаться на те, що дитина занадто часто вередує, це означає, що дитина живе у світі суцільних заборон.
3. Якщо малюк на будь – яку вашу вказівку реагує, не замислюючись, словом «ні», звертайтесь до нього так, щоб він просто не зміг вам так відповісти. Наприклад, замість того, щоб грізно сказати: «Так ти будешь нарешті одягатися?», краще запропонуйте «Давай я допоможу тобі вдягнутися», або запитайте:»Що ти хочеш одягнути штани чи шорти?» Хороший спосіб пом`якшити негативне враження від заборон – висловлювати свої вимоги так, щоб вони не звучали категорично.
4. Допоможіть дитині дошкільного віку впоратися зі своїми почуттями. Вона ще занадто мала, щоб увечері сказати: «Я сьогодні дуже втомилася, бо у мене стрес». Замість цього вона влаштує вам по дорзі з садка  істерику через не куплену цукерку. Заспокойте малюка такими словами: «Я знаю, що у тебе був важкий день, тому зараз миприйдемо додому і я придумаю тобі цікаву гру». Тоді дитина зрозуміє, що з нею відбувається, і не муситиме періверяти, чи так уже погано волати посеред магазина. Крім того,їй буде приємно, що ви уважні до їі емоцій.
5. Будьте готові до несподіваних витівок свого малюка. Майте на увазі, що дошкільник ще не вміє володіти собою так, як дорослі. Будь – яка зміна обставин може викликати у нього бажання суперечити вам. Подібну реакцію може спровокувати напружена ситуація в сім`ї, наприклад розлучення батьків або погіршення фінансового становища. Та й від власних проблем у вигляді мокрих штанців або переведення із однієї групи до іншої малюкові нікуди не дітися. Це відбувається тоді, коли дитина невпевнена в собі, через втрату контролю над собою й над ситуацією, а зовсім не тому, що їй хочеться вередувати, псувати вам нерви.

 

Пам`ятайте, що виховання – це важка праця. І небагато хто з батьків може поводитися з дітьми день в день однаково. Ми періодично відчуваємо свою безпорадність перед примхами дітей дошкільного віку і як результат зганяємо злість на них. Якщо ви втратили самовладання, найкращий вихід – вибачитися перед дитиною. І ви переконаєтесь, що вона охоче вас пробачить. Добре допомогає в критичних ситуаціях і почуття гумору. Не хвилюйтеся, рано чи пізно ваше дитя зрозуміє все. Чому ви його навчили, і перетвориться на хорошу людину. На все свій час!

 

 

 

Ознаки стресового стану у дітей

Якщо дитина різко змінила поведінку, стала раптом невпізнанною, примхливою без видимих ​​вам причин і цей стан затягнувся, швидше за все вона знаходиться в стресі. Найбільш часто у дітей до десяти років з’являються в цей момент страхи, агресія або починається так званий регрес.

1. Регрес – це повернення до форм поведінки раннього дитинства: коли восьмирічний хлопчик раптом починає поводитися як дворічний, плаче і чіпляється за спідницю минає мами, а семирічна дівчинка просить погодувати її з ложечки і все норовить забратися до мами на коліна.

Що робити? Найбільш часта реакція батьків – роздратування, навіть гнів: «І тобі не соромно!» Але це не відхилення, а нормальна форма захисту від якоїсь важкої, незрозумілою малюкові ситуації. Заважати «регресувати» дитині не треба. Йому просто потрібно, щоб його приголубили в цей момент, заспокоїли. Перечекайте регрес – він пройде. Згадайте, може, недавно відбулася сімейна сварка на очах у дитини? Тоді не дивно, що він знову почав смоктати палець.

2. Страхи. Якщо звичайна дитина перетворюється раптом у відчайдушного боягуза, значить, вона явно знаходиться в стресі. І зовсім не обов’язково, що такий стан викликав переляк. Причини можуть бути самі різні: сімейні катаклізми, втрата улюбленого собаки, стрес у матері і т. д. Треба відрізняти страх як реакцію на стрес від вікових страхів. Для трирічки, або діток п’яти років, наприклад, страхи цілком природні: зазвичай діти самі про них говорять, або вони спливають в їхніх іграх, малюнках, фантазіях.

Насторожувати батьків має, знову-таки, незвичайна поведінка. Коли дитина не говорить про страх, а починає діяти, як би намагаючись себе захистити: закриває двері, усюди вмикає світло. При цьому «лякалки» множаться, буквально лізуть з усіх щілин: вона уже боїться не тільки темної кімнати, але і картинки на стіні, і шуму на сходах, і тиші. До денних тривог приєднуються нічні кошмари, регулярний плач серед ночі. І все це не проходить, а тягнеться без кінця. В результаті дитина практично «йде» в свій страх, підкоряє йому все життя. Засинання перетворюється в щоденну муку з обов’язковими ритуалами: включи світло, подивися, хто в вікні, тримай мене за руку, гладь животик і т.д.

Що робити? Від тривалої фобії не можна відмахнутися: сама собою вона не проходить. Активно залучайте дитину в гру, малювання – обидва ці заняття добре розряджають. З їх же допомогою спробуйте зрозуміти і витоки цього страху. Підслухати непомітно розмови дитини з іграшками. Якщо нічого не вдається зробити самим, доведеться звернутися за допомогою до фахівця.

3. Агресія. Помітивши, що ваша раніше така поступлива і доброзичлива дитина ні з того ні з сього стала грубити, відповідати збуджено і різко, жбурляти в стінку книжки, замахуватися на оточуючих, майте на увазі: це ознаки стресу. Головне, тут не заплутатися. Одна справа, якщо дитина завжди агресивна – це риси характеру. І інша справа, коли раніше ви такого за нею не помічали, а тут її немов би підмінили. Занадто пильний інтерес до кінострашилок і кінобійок, нескінченні бійки у ляльок зовсім не є симптомами стресу. Вони швидше говорять про активність дитини, яка чомусь не знаходить виходу.

Що робити? Агресія, як і страх, не дуже хороший засіб впоратися з ситуацією (а викликати агресію може все що завгодно) – хоча б тому, що створює дитині купу проблем: їй ж, бідоласі, все і повертається сторицею, тільки посилюючи її збудження. Крім того, вона легко закріплюється і переноситься в подальше життя – як спосіб розрядки.

Складність в тому, що агресію можна заборонити (наприклад, покарати дитину за спалах люті) – АЛЕ…. не можна ж позбавляти її цілком природною форми захисту. Краще намагатися переводити її в інші форми. Ну, наприклад, вчити відстоювати свою правоту; аналізувати разом з нею ситуацію, пояснюючи мотиви кривдників. Головне, щоб вона засвоїла: завжди є вибір, є інші способи відреагувати на образу, біль, несправедливість. Дитині молодшого віку у відповідь на злісну витівку можна сказати: підемо пограємо, потім помалюємо і вона просто перемкнеться. Влаштуйте лялькову бійку на худий кінець. Дитині старшого віку задайте питання: «А як ще можна було б вчинити в такій ситуації?» До речі, набагато важливіше задавати питання, ніж давати готові відповіді, – нехай вона сама шукає виходи, інакше нічого не навчиться.

Сучасні психологи вважають, що, якщо до десяти років не навчити дитину справлятися з агресією, потім вже важко буде щось виправити.

4. Зміна настрою. Нарешті, у малюків років до п’яти досить яскравою ознакою сильного нервового напруження є різка зміна ритму життя: коли вранці і вдень вона сонлива і млява до подиву, а ввечері, перед сном, надзвичайно збуджена і активна. Найкраще в такому випадку допоможе гарне дитяче заспокійливе – яке, підкаже невропатолог.
5. Психосоматика. Батьків часто збиває з пантелику незрозумілі блювоти, розлади кишечника, висип, температура, болі в животі та інші дивні речі. Це трапляється на нервовому ґрунті – коли дитина сильно перехвилюється, – але швидко проходить.

Бережіть себе і своїх діток!

На порозі школи

Психологічна готовність дитини до шкільного навчання полягає в тому, щоб до часу вступу до школи в неї склалися психологічні риси, які властиві школяру.

У дошкільному віці виникають поки що тільки задатки цього перетворення в учня: бажан­ня вчитися, стати школярем, уміння керувати своєю поведінкою і діяльністю, достатній рівень розумового розвитку й розвитку мови, наявність пізнавальних інтересів і, звичайно, знань і навичок, необхідних для шкільного навчання. Накопичення цих передумов — непроста справа.

Що ж можна і чого не можна робити до школи?

• до приходу в школу змінювати режим життя дитини: позбавляти його денного сну, довгих прогулянок, ігор у достатній кількості;
• оцінювати все, що робить малюк, так, як слід оцінювати діяльність учня;
• проходити з дитиною програму першого класу, насильно змінюючи гру навчанням.
• прищепити дитині інтерес до пізнання навколишнього світу, навчити спостерігати,
• думати, осмислювати побачене і почуте;
• навчити долати труднощі, планувати свої дії, цінувати час;
• вчити дитину слухати і чути своє оточення, поважати чужу думку, розуміти, що свої бажання потрібно узгоджувати з бажаннями інших людей — дітей і дорослих, прагнути реально оцінювати свої дії й досягнення.

Світогляд дитини, її знання — це те, про що вона дізналася з вашою допомогою за усі дошкільні роки — знання про навколишній світ, від найближчих його виявів, які вона без­посередньо засвоїла, і до віддалених, які дитина засвоїла, коли їй пощастило подорожувати з вами, з ваших розповідей, бесід, домашніх занять, з книжок, радіо, телевізора, від друзів.

Світогляд дитини — це те, що вона:

• знає про себе (прізвище, ім’я, адресу), свою родину (як звуть батьків, ким вони працюють, що роблять на роботі), своє село, місто, вулицю (трохи історії, назви вулиць, важливі місця, видатні люди);
• знає про явища природи: пори року? їх послідовність (яка пора року настане після літа, а яка після весни, назвати все по порядку), місяці кожної пори року, їх загальну кількість і послідовність; дні тижня, частини доби; про сонце, дощ, сніг, урожай, що таке борошно, цукор і як їх роблять, з чого роблять хліб тощо;
• знає про світ;
• полюбляє робити у вільний час (улюблені книжки, музика, вірші, казки, оповідання, письменники, художники, композитори);
• знає про дорослих людей: за віком, професіями, які бувають люди вдома і на роботі, серед людей, на вулиці — за своєю вихованістю— невихованістю; добротою, чуйністю— байдужістю; яких людей треба поважати, а яких боятися; звідки, на думку дитини, беруться порядні і непорядні люди;
• знає про сучасну техніку, транспорт і т.д

Почуття тривоги – це нормальна частина життя, особливо етапів дорослішання та навчання. Але занадто сильне занепокоєння може руйнівно впливати на життя: під дією цього почуття дитина починає уникати складних ситуацій, конфліктувати та впадати у відчай.

Час від часу ми непокоїмося. Механізми подолання тривоги в кожного з нас різні: одні слухають музику, інші – співають. Діти в момент занепокоєння можуть розмовляти самі із собою, згадують підбадьорливі слова батьків або просто глибоко дихають, щоб позбавитися напруження.

Але тривожність може становити проблему, наприклад, коли дитина відмовляється відпустити мамину руку й піти погратися з друзями на вулиці. Тривожні розлади здатні змінити картину світу дитини, вселити в дитячу свідомість ірраціональні страхи, перетворити дрібні неприємності на серйозні проблеми.

Незначна тривога не становить небезпеки. Але якщо вона заважає життю дитини і її батьків, то це розлад, на який звернути увагу.

Занепокоєні батьки мають великий вплив на дітей. У тривожних сім’ях багато розмовляють про небезпеку, ризики, погані речі, які можуть статися, – там бачать світ як небезпечне місце. Такі батьки стають рольовою моделлю для дітей, вони транслюють постійний відчайдушний пошук упевненості та комфорту. Дитина тривожних батьків може так само постійно шукати заспокоєння, раз за разом запитувати: «Мамо, ти забереш мене із садочка?», або, якщо це підліток, надсилати багато повідомлень: «Мамо, у мене щось із животом, можливо, я захворів?». Якщо така поведінка повторюється, батьки мають запитати себе: «Чи роблю я щось, що запускає тривогу в моєї дитини?».

Коли ми знову і знову заспокоюємо дитину зовні, ми не даємо простору для розвитку внутрішньої впевненості. Часто в тривожних сім’ях діти не довіряють самим собі, своєму внутрішньому голосу. Це тягнеться з дитинства в доросле життя: тривожні діти виростають і стають тривожними батьками.

Симптоми тривожності в дітей

Хвилюючись, дитина виявляє певні ознаки поведінки. Щоб вчасно розпізнати появу тривоги, звертайте увагу на такі симптоми:

1. Дитина надмірно турбується про все.
2. Дитина відчуває дратівливість і перепади настрою.
3. Дитина має постійне відчуття втоми.
4. Дитині важко зосередитися на чому-небудь.
5. Дитині важко засинати, тому що вона часто хвилюється вночі через негативні події, що сталися вдень.
6. У дитини змінюються харчові звички, погіршується апетит.
7. Дитина почувається покинутою.
8. Дитина вередує і відмовляється розлучатися з батьками.
9. 9. Дитина шукає способи уникнути ситуацій, речей або людей, котрі викликають у неї занепокоєння.
10. 10. У дитини низька самооцінка.
11. 11. У дитини мало друзів, практично немає соціального життя.

Заняття для дітей, які відчувають тривогу

Заняття, покликані полегшити прояви тривожності в дитини, мають бути простими. Ідея полягає в тому, щоб полегшити неприємні емоції. Найкраще в цьому допоможуть ігри.

1. Мильні бульбашки

Розслаблене дихання допоможе дитині швидше заспокоїтися. Коли ми глибоко дихаємо, активізується наша парасимпатична нервова система, і це допомагає нам швидко привести тіло в стан спокою. Але іноді буває складно навчити дитину дихати, особливо тоді, коли вона відчуває тривогу.

Найпростіший спосіб навчити дитину глибоко дихати – це пускати разом із нею мильні бульбашки. Видуваючи бульбашки, дитина робить рівномірні вдихи й видихи, а вигляд бульбашок заспокоює її.

Як виконувати:

• наповніть банку мильною водою. Візьміть соломинку або трубочку, через яку пускатимете бульбашки;
• покажіть дитині, як можна видути велику бульбу, зосередившись на диханні;
• запропонуйте дитині спробувати пускати бульбашки самостійно. Заохочуйте її щоразу, коли вона добре виконуватиме цю вправу.

2. Банка з тривогами

Ця вправа призначена для того, щоб дитина могла висловити вголос свої тривоги й позбутися їх.

Як виконувати:

• візьміть склянку або бляшанку з кришкою;
• візьміть ручку й папір;
• щоразу, коли дитину щось турбуватиме, вона повинна записати це на папері й покласти в банку.

Ще один варіант такої вправи – ведення щоденника занепокоєння.

3. Заспокійлива коробка

Що турбує вашу дитину? Що здатне її заспокоїти? Вам потрібно знати відповіді на ці питання.

Як виконувати. Візьміть коробку й покладіть у неї речі, які подобаються дитині (наприклад, її улюблену іграшку, книгу або картинку). Сюди також можна покласти м’ячики, які дитина стискатиме, відчуваючи стрес, а також інші подібні предмети.

4. Розфарбовування

Малювання має терапевтичний ефект. Розфарбовуючи, наприклад, камінчики в різні кольори, можна допомогти дитині впоратися з тривогою.

Як виконувати:

• зберіть гладкі морські камінці в коробку. Скажіть дитині, що ці камінчики заспокоюють;
• коли дитина починає тривожитися, запропонуйте їй узяти з коробки камінчик і розфарбувати його;
• використовуйте акрилові фарби, які можна змити, якщо камінчики закінчаться.

5. Баночки з блискітками

Це заняття добре заспокоює дитину. Зробити для дитини баночку з блискітками досить легко.

Як виконувати:

• вам знадобляться невелика прозора баночка з водою, гарячий клей, блискітки й харчовий барвник;
• наповніть половину банки водою, додайте одну-дві краплі харчового барвника;
• додайте у воду трохи блискіток;
• в інших банках змішайте гель для волосся й воду. Добре перемішайте, поки гель не розтане;
• додайте гель у баночку. За допомогою клею приклейте кришку до баночки.

Щоразу, коли дитина відчуватиме тривогу, дайте їй баночку й запропонуйте декілька разів перевернути її догори дном. Навчіть дитину робити повільні вдихи й видихи, коли вона спостерігає за тим, як блискітки повільно опускаються на дно.

6. Щасливий мозок, неспокійний мозок

Це веселе заняття. Вам знадобляться аркуш паперу, олівці, клей і вирізані з журналів фрази й картинки.

Як виконувати:

• на папері намалюйте два контури обличчя, повернених одне до одного;
• одне обличчя назвіть «щасливий мозок», інше – «неспокійний мозок»;
• запропонуйте дитині написати під зображенням неспокійного мозку все, що її турбує, або ж вирізати відповідні картинки і фрази з журналів;
• під зображенням щасливого мозку дитина повинна написати все, що робить її щасливою.    7. Гра в детективів

Це чудовий спосіб допомогти дитині впоратися з тривогою і знайти логічне пояснення причин свого занепокоєння.

Як виконувати:

• знайдіть занепокоєння. Запропонуйте дитині визначити, які думки змушують її тривожитися.
• пошукайте докази. Наступний крок – знайти докази, щоб перевірити обґрунтованість занепокоєння дитини. Ставте запитання, щоб зрозуміти, звідки в неї беруться тривожні думки. Запитайте, що змушує її так думати: конфлікт у школі чи вдома, те, що вона побачила по телевізору тощо.
• подолайте думки. Ґрунтуючись на доказах, запропонуйте дитині подолати думки, що викликають у неї тривогу.                                                                                                                                8. Записи на папері

Записи допоможуть дитині творчо виразити свої почуття. Вони також слугуватимуть дитині нагадуванням про те, що їй до снаги побороти свою тривогу.

Ця вправа має кілька варіантів:

• «Тривога каже, але я знаю». Розділіть аркуш паперу на дві колонки. Одну назвіть «Тривога каже мені», другу – «Але я знаю». У першій колонці дитина називає свої тривожні думки, у другій – логічні аргументи, які їх спростовують.
• «Інструкція до тривоги». Вона допоможе дитині згадати, що їй потрібно робити, коли вона тривожиться. Записана інструкція допомагає дитині легше згадати щось.
• «Я турбуюся, коли …». Дозвольте дитині написати список речей, які її турбують. Запропонуйте внизу намалювати схвильоване обличчя.

Щоб син чи донька повірили, що здатні впоратися з тривогою й вести нормальне життя, їм потрібна Ваша підтримка.

Дитина не повинна страждати через тривогу.

Із вашою допомогою вона зможе стати щасливою й жити спокійно.

 

14 порад для батьків майбутніх вихованців

1. Час «Х».

Заплануйте розпочати відвідувати дитячий садок у теплу пору року, коли діти більшість часу проводять на прогулянці. Так дитина легше звикне, оскільки рухливі ігри на свіжому повітрі нагадують звичні умови повсякденного життя.

2. Режим дня та харчування.

Почніть заздалегідь готувати дитину до зміни режиму й раціону харчування. Дитина має звикнути прокидатися зранку, наприклад, о 7:00, спати вдень з 13:00, снідати й обідати приблизно в той самий час, що й у дитячому садку.

3. Навички самообслуговування.

Постарайтесь навчити дитину одягатися, роздягатися, їсти ложкою. Привчіть до горщика. Тоді маляті буде комфортніше серед однолітків, які вміють робити це самостійно.

4. Позитивна установка на дитячий садок.

Не лякайте дитину дитячим садком. Не використовуйте фрази, які містять негатив для дитини, як-от: «В садочку діти забиратимуть в тебе іграшки» краще навчіть дитину ділитись, або пояснити чому не хоче зараз дати своє; «В садочку будеш їсти не смачне!» краще поясніть, що кухарі готують корисну і смачну їжу.

5. Правда – основа спілкування!

Не обманюйте дитину! Говоріть так, як є! «Тобі потрібно побути в дитячому садочку без мене. Я теж сумуватиму за тобою, а ввечері обов’язково прийду після вечері».

6. Самостійність

Навчіть дитину самостійно гратись іграшками. Залишайте маля з іншими дорослими на деякий час, аби сформувати необхідний життєвий досвід.

7. Навички спілкування

Заохочуйте дитину ділитись іграшками; просити, а не забирати бажану іграшку; звертатися із проханням до дорослого.

8. Правила комунікації

Спілкуйтеся з вихователями доброзичливо, з повагою. Дитина уважно стежить за Вашими емоціями і поведінкою. Вона ставиться до інших людей так, як і Ви.

9. Прощання – не втеча

Обов’язково прощайтесь з дитиною, не тікайте, залишаючи її. Дитині набагато легше зрозуміти, що мама йде і скоро повернеться, ніж збагнути, куди мама раптово зникла.

10. Погані звички

Якщо Ваш малюк смокче соску, палець чи має ще якусь погану звичку, не намагайтесь відучити від неї паралельно зі вступом до дитячого садка. Так Ви додаєте ще один стрес дитині. А ліпше відучіть від поганої звички заздалегідь.

11. Любов мами – на завжди

Дитині, яка почала ходити в дитячий садок, невтомно демонструйте свою любов: приділяйте більше уваги, ласки, частіше обіймайте, більше часу проводьте разом. Так Ви компенсуєте відчуття нестачі мами протягом дня.

12. Болюче прощання

Якщо дитині складно розлучатися з мамою, нехай до дитячого садка відводить тато або бабуся.

13. Тривожні переживання

Не ходіть навколо садочка, не заглядайте у вікна, не стійте під дверима групи, аби дізнатися, що там відбувається. Дитина відчуває Вашу тривогу!

14. Почуття дитини

Якщо дитина плаче в дитячому садку, сумує за мамою, ніколи не забороняйте їй проявляти свої почуття. Прийміть почуття маляти, покажіть, що Ви її розумієте, що це нормально!!!

Бажаємо легко і швидко ступити на чергову «сходинку» розвитку

Вашої дитини !

 

 

ЯК ЗАОХОТИТИ ТАТА ДО ІГОР З ДИТИНОЮ?

1. Не критикуйте способи та іграшки, якими батько грається з дитиною. Коли гра іде за власним бажанням, тоді учасники отримують від неї насолоду. А коли все іде через силу – виникає лише бажання швидше все закінчити. Тато повинен бути «живим», гра повинна йти від душі, він повинен бути включений, а якщо ви будете підказувати, то цього не буде. Ви можете внести свої корективи у випадку, якщо гра може зашкодити здоров’ю чи життю учасників і оточуючих людей.
2. Краще, щоб у батька з дитиною був певний визначений час для ігор(наприклад, після роботи). Якщо є регулярність, то це вже переростає в традицію, що само собою закріплює частоту взаємодії тата з малечею.
3. Добре, якщо в сім’ї є певні види взаємодії в яких приймає участь ЛИШЕ тато. Наприклад, політати, прогулянка з машиною, пограти в хованки. У дитини формується асоціація, про те, що тільки з татом відбувається дана гра. Це особливо актуально для мам маленьких діток – коли діти з мамою багато часу, «мамині», просять тільки її грати, а тата «бояться» і «забувають» за той час поки він на роботі). Бажано, щоб тато сам організував ці види ігор.
4. Намагайтесь організувати так, щоб дитина гралася з татом, коли вона має гарний настрій.Якщо її щось турбує, бажано, щоб в цей час поряд була мама.
5. Залишайте дітей на тат, особливо, коли малюку не час спати.Мамі обов’язково потрібен час щоб розвіятись, а тато має прекрасну можливість попрактикуватись самостійно, а не під вашим пильним наглядом. Будьте впевнені, немає ситуацій з якими б не впорався батько!
6. Хваліть тата за проявлену турботу і вміння встановлювати контакт з дитиною, знаходьте позитивні моменти, схожі риси і озвучуйте їх. Тоді в них з’явиться впевненість і бажання і надалі грати з дітьми. Крім того, хваліть тата в очах дитини. Наприклад, «бачиш який тато молодець – може знайти вихід з будь-якої ситуації (щось там трапилося), полагодити будь-яку поломку (зламалася машинка) і т. д.».
7. І на останок, мами, пам’ятайте, що на ігри з дитиною тато витрачає більше енергії, оскільки вони зазвичай активніші. Саме тому такі ігри досить короткотривалі і рідшініж ігри з мамами. Майте це на увазі і не змушуйте тат гратися з дітьми!

Бажаю, щоб Ваша дитина росла щасливою!

 

Як навчити дитину гратися самостійно

Малюк, граючись, пізнає світ. Це дуже важливий етап, який необхідний для розвитку мовних і соціальних навичок, образного мислення та уяви. Деякі діти із задоволенням грають самі та здатні годинами займати себе, а інші не можуть навіть кілька хвилин побути на самоті. Чи можна прищепити дитині любов до самостійності?

Часто батьки скаржаться на те, що змушені весь свій вільний час постійно займати дитину, яка не відходить від них далі, ніж на метр. Вони готові купити їй будь-яку іграшку, щоб мати можливість спокійно випити чай або сходити в душ. Діти задоволені, тільки коли поруч з ними знаходиться тато або мама, і абсолютно не розуміють, що можна робити з наданою їм свободою. Але такий стан також свідчить про розвиток психічної незрілості, і завдання батьків – привчити дитину до самостійності.

НАВІЩО ПОТРІБНО ВЧИТИ САМОСТІЙНОСТІ

Для одних дітей самостійна гра – це вроджена якість, а для інших, це навичка, яку необхідно дитині прищепити. Для цього будуть потрібні терпіння і допомога батьків. Самостійність – це дуже важлива якість, яка обов’язково буде потрібна в школі. Необхідно навчити дітей, щоб вони самі змогли вибирати те, що цікаво саме їм, читали, малювали або створювали щось без допомоги та підтримки старших. Це дуже важливий етап в житті, який надалі допоможе підтримувати самооцінку, розвивати творчі навички та отримувати задоволення від виконаної роботи й життя в цілому.

ВЧИМО САМОСТІЙНОСТІ

• Дайте дитині увагу.

Побудьте з нею поруч. Почитайте, пограйте, приділіть стільки уваги, щоб вона нею «наситилась». Коли дитина вдосталь награється з батьками, тоді їй легше буде залишитися одній, хоча б для початку на кілька хвилин.

• Почніть грати разом.

Підготуйте все для гри, почніть її спільно, потім запропонуйте дитині підказати, що буде відбуватиметься далі. Проявіть зацікавленість, уважно послухайте, посидьте поруч, поки дитина грає, а потім ненадовго займіться своєю справою, у полі її зору. Потім підійдіть, докладно розпитайте дитину про те, що трапилося під час вашої відсутності, порадійте, похваліть. Пограйте разом і, дочекавшись зручного моменту, знову відійдіть.

• Діти копіюють поведінку батьків.

Присядьте з книгою і запропонуйте дитині теж посидіти недалеко від вас, з її книжкою з картинками або розмальовками. Нехай вона бачить вас, розуміє, що вам цікаво сидіти та читати. Можна запропонувати їй гру на кухні. Дайте дитині квасолю, посуд, який не б’ється, контейнери з яскравим забарвленням – нехай теж готує обід для своїх іграшок, поки ви готуєте свій. Вона буде з вами, але грати самостійно. І обов’язково похваліть її за це, скажіть, що вона стала зовсім великою.

• Створіть безпеку.

Дитина завжди впевнена, що батьки зможуть захистити від будь-яких неприємностей. Тому, діти часто бояться грати в іншій кімнаті. Тому, якщо ви їм це пропонуєте, то в тій кімнаті не повинно бути нічого, що може стати небезпечним для дітей. А якщо ви кожні кілька хвилин туди заходите, щоб перевірити, чи все з дитиною в порядку, то вона скоро прийде до думки, що там точно їй щось загрожує. І самостійною таку гру вже не можна назвати. Тому, якщо ви сильно турбуєтеся, то краще нехай вона грає в одній кімнаті з вами, але без вашої безпосередньої участі.

• Розвивайте творчі навички.

Попросіть дитину, щоб вона придумала історію з її улюбленими іграшками, і дайте їй на це 5-10 хвилин. Покажіть, як рухається стрілка годинника або поставте пісочний годинник. Потім підійдіть і вислухайте її. Можна історію записати в зошит, а потім почитати всією сім’єю. Це розвиває фантазію, і діти можуть скласти невеликі розповіді, яких вистачить на цілу книгу.

• Не допускайте «тривожний контроль».

Багато батьків виходять з кімнати непомітно для дитини, а вона, виявивши, що залишилась на самоті, плаче і біжить шукати батьків, а надалі постійно стежить, щоб ви не зникли. Краще попереджайте щоразу, що виходите з кімнати ненадовго. І не обманюйте. Якщо дитина буде вам довіряти, то не включатиме «тривожний контроль» і не буде турбуватися, що ви не повернетеся. Через якийсь час, вона зможе залишатися одна більш тривалий час, і стане більш незалежною.

• Самостійність і самотність – це різні речі.

Навички самостійності можуть проявитися лише після повноцінного спілкування з іншими людьми. Ігри з дітьми, спільні заняття з дорослими, займають уяву дитини та вчать її, чим можна зайнятися без їх присутності. Вона використовує діалоги, щоб розмовляти з іграшками, проявляти терпіння, отримувати задоволення від своїх фантазій і часу на самоті. Вона буде використовувати моменти, коли ви займаєтеся своїми справами, щоб розігрувати різні ролі, наслідувати дорослих чи інших дітей.

• Не переривайте гру дитині.

Якщо дитина чимось займається, не переривайте його, щоб запропонувати іншу, цікавішу, на ваш погляд гру або заняття. Часто у моменти, коли, як вам здається, дитина просто сидить і нічого не робить, вона щось вигадує або займається розвитком якої-небудь навички, важливої для неї, хоча і незрозумілої для вас. Тому, краще просто спостерігати, щоб у дитини все було добре, а коли вона захоче – сама до вас звернеться.

• Використовуйте навчальні моменти.

Навчання може відбуватися в будь-якому місці. Розпитуйте дитину, чому вона навчилася, що дізналася, нехай покаже вам. Діти люблять відчувати себе великими та вмілими, їм подобається проявляти свою обізнаність. Заохочуйте і хваліть її за найменші успіхи, за те, що вона самостійно щось дізналася і засвоїла.

Час, проведений в перегляді мультфільмів або у грі з гаджетами, самостійною грою не вважається. Для розвитку потрібна повноцінна гра, в якій бере участь все тіло.

З повагою, практичий психолог Циріль Світлана

Роль гри в житті та вихованні дитини

Величезна роль у розвитку та вихованні дитини належить грі – найважливішого виду дитячої діяльності. Вона є ефективним засобом формування особистості дошкільника, його морально-вольових якостей, у грі реалізується потреба впливу на Світ. Дошкільне дитинство – короткий, але важливий період становлення особистості. У ці роки дитина набуває початкові знання про навколишнє життя, у неї починає формуватися певне відношення до людей, до праці, виробляються навички і звички правильної поведінки, складається характер.

Основний вид діяльності дітей дошкільного віку – гра, в процесі якої розвиваються духовні та фізичні сили дитини, її увага, пам’ять, уява, дисциплінованість, спритність. Крім того, гра – це своєрідний, властивий дошкільного віку спосіб засвоєння суспільного досвіду. У грі формуються всі сторони особистості дитини, відбуваються значні зміни в її психіці, що готують перехід до нової, більш високої стадії розвитку. Цим пояснюються величезні виховні можливості гри, яку психологи вважають провідною діяльністю дошкільник .

Гра – творча діяльність. Особливе місце займають ігри, які створюються самими дітьми, – їх називають творчими або сюжетно-рольовими. У цих іграх дошкільнята відтворюють у ролях все те, що вони бачать навколо себе у житті і діяльності дорослих. Творча гра найбільш повно формує особистість дитини, тому є важливим засобом виховання. Що дає право називати гру творчою діяльністю? Гра – відображення життя. Тут все “як ніби”, але в цій умовній обстановці, яка створюється уявою дитини, багато справжнього; дії тих, що грають завжди реальні, їхні почуття, переживання справжні, щирі. У грі дитина починає відчувати себе членом колективу, справедливо оцінювати дії і вчинки своїх товаришів і свої власні. Моральні якості, сформовані в грі, впливають на поведінку дитини в житті, в той же час навички, що склалися в процесі повсякденного спілкування дітей один з одним і з дорослими, отримують подальший розвиток у грі .

Гра – важливий засіб розумового виховання дитини. Знання, отримані в дитячому садку і вдома, знаходять у грі практичне застосування і розвиток. Відтворюючи різні події життя, епізоди з казок та оповідань, дитина розмірковує над тим, що бачила, про що їй читали і говорили; сенс багатьох явищ, їх значення стає для неї більш зрозумілим. Втілення життєвих вражень у грі – процес складний. Творчу гру не можна підпорядковувати вузьким дидактичним цілям, з її допомогою вирішуються найважливіші виховні завдання. Ігрову роль діти вибирають у відповідності зі своїми інтересами, своїми мріями про майбутню професію. Вони ще по-дитячому наївні, не раз зміняться, але важливо, що дитина мріє про участь в корисному для суспільства праці. Поступово в грі у дитини формуються загальні уявлення про значення праці, про роль різних професій. У грі розумова активність дітей завжди пов’язана з роботою уяви; потрібно знайти собі роль, уявити собі, як діє людина, якій хочеться наслідувати, що він говорить. Уява виявляється і розвивається також в пошуку коштів для виконання задуманого; перш ніж відправитися в політ, необхідно спорудити літак; для магазину треба підібрати відповідні товари, а якщо їх не вистачає, – виготовити самому. Так у грі розвиваються творчі здібності майбутнього школяра.

Цікаві ігри створюють бадьорий, радісний настрій, роблять життя дітей повної, задовольняють їх потребу в активній діяльність. Навіть в хороших умовах, при повноцінному харчуванні дитина буде погано розвиватися, стане млявою, якщо вона позбавлена захоплюючої гри. У грі всі сторони дитячої особистості формуються в єдності і взаємодії. Організувати дружній колектив, виховати у дітей товариські почуття, організаторські вміння можна тільки в тому випадку, якщо вдається захопити їх іграми, що відображають працю дорослих, їх благородні вчинки, взаємини. У свою чергу тільки при гарній організації дитячого колективу можна успішно розвивати творчі здібності кожної дитини, її активність. Більшість ігор відображає працю дорослих, діти наслідують домашнім справам мами та бабусі, роботі вихователя, лікаря, вчителя шофера, льотчика, космонавта. Отже, в іграх виховується повага до всякої праці, корисного для суспільства, стверджується прагнення самим брати в ньому участь.

Гра і праця часто природно поєднуються. Нерідко можна спостерігати, як довго і захоплено діти майструють, готуючись до гри вже в певному образі; моряки будують корабель, роблять рятувальні кола, лікарі і медсестри обладнають поліклініку. Іноді в справжню роботу дитина вводить ігровий образ. Так, надягаючи білий фартушок і косинку, щоб робити печиво, він перетворюється на робочого кондитерській фабриці, а прибираючи ділянку, стає двірником. У грі формуються моральні якості; відповідальність перед колективом за доручену справа, почуття товариства і дружби, узгодження дій при досягненні загальної мети, вміння справедливо вирішувати спірні питання. Гра тісно пов’язана з художньою творчістю дошкільнят – малюванням, ліпленням, конструюванням. Незважаючи на різні засоби відображення вражень життя, думок, почуттів, ці види дитячої діяльності мають багато спільного; можна побачити одні й ті ж теми в грі та в малюнку; по ходу ігрового сюжету діти нерідко співають, танцюють, згадують знайомі вірші.

Таким чином, гра за умови правильного використання розв’язує завдання розумового, морального, фізичного, естетичного розвитку дошкільника, починаючи з раннього віку. В грі з перших етапів її розвитку формується особистість дитини, розвиваються якості, що будуть потрібні їй у навчальній діяльності, праці, спілкуванні з іншими дітьми.

 

10 ФРАЗ, ЩОБ ВИСЛОВИТИ ЛЮБОВ ДО ДИТИНИ

Усі ми потребуємо любові. Ми сумніваємося, що нас люблять, коли не чуємо на свою адресу слів «Я тебе люблю». У любові жити краще, долати труднощі легше. Любов лікує, надихає, надає сил. Особливо вона потрібна дітям, оскільки ще й виховує. Вживайте ці слова у розмові з дітьми і побачите безмежну силу любові та її вплив на людину.

1. «Як же я тебе люблю! (Я тебе так люблю!)»Просте буденне «я тебе люблю» дещо змінене, з підсилювальними частками, ще більше виявляє безмежність ваших почуттів. Говоріть ці слова частіше в будь-якій ситуації, обов’язково не забувайте про них під час сварки і покарань.
2. «Я пишаюся тобою! (Я пишаюся, що в мене така гарна, розумна донька (син)!)»Підсильте цими словами значущість вашого малюка, і він ніколи не знатиме відчуття непотрібності.
3. «Дякую тобі за …; будь ласка, моє сонечко…; вибач мене, любий…»Дитина відчуває вашу повагу до себе, хоче бути схожою на вас і теж користується цими словами ввічливості. Як же приємно мати виховану і чемну дитину!
4. «Давай разом…»Будь що, але разом — почитаємо, пограємо, помалюємо, приготуємо… «Мою думку поважають, я такий щасливий, я потрібний, мене люблять» та ще багато інших позитивних емоцій виникнуть у дитини після цих слів. Самотність? Її ніколи не відчуватиме малюк, з яким усе робили разом.
5. «Це спеціально для тебе…(тістечко, костюмчик, іграшка)».Хто сказав, що сюрпризи мають бути лише на День народження? Даруйте радість частіше, ніж раз на рік. Дитячі очі наповняться щастям, і незабаром малюк приготує вам відповідний сюрприз. Людина, яка вміє дарувати подарунки, ніколи не буде злою і заздрісною.
6. «Я завжди тобі допоможу».Відчуття захищеності потребують усі, а надто маленькі діти. Хто як не ми, їхні батьки, повинні запевнити їх у тому, що вони мають надійний захист?
7. «Я тебе розумію».Віра в краще, оптимізм — основне правило успішної людини. Це відчуття виховують ще в дитинстві, а слова «я тебе розумію» сприяють цьому, адже малюк так усвідомлює, що він не сам зі своєю проблемою, що його підтримають, а отже, все обов’язково буде добре.
8. «У тебе все вийде. Я в тебе вірю».Скажіть ці слова дитині, яка боїться з’їжджати з гірки або підліткові перед вступними іспитами, і небачена віра у свої сили з’явиться у них обох. А віра, як відомо, найсильніша за все.
9. «Ти так цікаво розповідаєш! Ти чудовий співрозмовник!»Скажіть це, і в дитини ніколи не виникне труднощів у спілкуванні з іншими. А ще малюк буде впевнений у вашій зацікавленості ним і його думками.
10. «Як же добре, що ти в нас є!»«Мене люблять, мене чекали, я потрібен своїм батькам!» — чи багато хто з нас може пригадати такі відчуття з дитинства? Сумно. Нехай наші діти будуть щасливіші за нас. Говорімо дітям частіше слова радості від того, що ми щасливі бути їхніми батьками!

 

14 СПОСОБІВ ЗАСПОКОЇТИ ДИТИНУ, ЯКА НАДТО РОЗВЕСЕЛИЛАСЯ

1. Попросіть згадати, як кричать корова, жаба, собака, або показати свою руку, ніс, коліно. Дитині старшого віку запропонуйте полічити від 1 до 20, а потім від 20 до 1.
2. «Застигни — рухайся!» Варіацій цієї гри безліч. Наприклад, за командою «День» дитина стрибає, грається, а за командою «Ніч» удає, що спить. Або нехай малюк уявить, що він мишка й бігає та грає, поки ви не скажете: «Кішка йде!». Замість словесної команди, можна давати звукову — плеснути в долоні або дзвонити в дзвіночок.
3. «Шторм — штиль». Варіація попередньої гри. Не вимагає непорушності, але «штиль» — це тихі, плавні рухи, шепіт.
4. Домовитеся з малюком: щойно ви натиснете йому на ніс, він відразу «вимкнеться». Можна розширити цю ідею, намалювавши пульт керування (або використовуйте непотрібний пульт від телевізора). Натискайте кнопку на пульті й говоріть: «Зменшую гучність (вимикаю звук, вмикаю вповільнення)». Нехай дитина виконує команди.
5. Запропонуйте дитині уявити, що вона тигр на полюванні. Вона має тривалий час нерухомо сидіти в засідці, а потім стрибати й когось ловити. Або разом із дитиною ловіть уявлюваних метеликів, до яких потрібно повільно й дуже тихо підкрадатися. Під яким-небудь ігровим приводом сховайтеся разом під ковдрою, і сидіть там тихо-тихо.
6. Запропонуйте дитині уявити себе китом. Нехай вона глибоко вдихне і «пірнає». «Киту» можна давати доручення «плавати до різних материків» або шукати щось «на дні».
7. Попросіть дитину заплющити очі (якщо вона погодитися, зав’яжіть очі хусткою) і сидіти нерухомо, очікуючи на певний сигнал (наприклад, коли утретє продзвенить дзвіночок). Або попросіть дитину щось зробити із заплющеними очима (скласти пірамідку, поставити машинку на підвіконня, зібрати з підлоги кубики).
8. Попросіть дитину виконати складний рух, що вимагає зосередженості (провести пальцем по намальованому лабіринту, провезти машину за мотузочку між кеглями). За виконання можна пообіцяти приз.
9. Спробуйте вправу на чергування напруження й розслаблення. Наприклад, можна рухати свідомо непід’ємний диван, а потім відпочивати. Або запропонуйте малюкові уявити, що його й ваші долоньки — це сніжинки. Нехай вони плавно падають на землю. А потім візьміть уявлюваний сніг із землі й із силою стискайте руки в кулаки («ліпіть сніжки»).
10. Запропонуйте гру. Ви говорите слово, а дитина намагається вимовити це слово голосніше, ніж ви. А потім, навпаки, попросіть малюка говорити тихіше, ніж ви.
11. Візьміть простирадло або тонке покривало й щільно сповийте «малюка». Вік дитини значення не має, але важливо, щоб йому ця гра подобалася. Можете взяти його на руки, заколисувати, співати пісеньку.
12. Візьміть серветку (або листок дерева) і підкиньте вгору. Скажіть дитині, що поки серветка падає, потрібно якнайгучніше сміятися. Але щойно впаде, слід відразу замовчати.
13. Запропонуйте малюкові бігати й стрибати, але водночас постійно виконувати якийсь простий рух (наприклад, тримати з’єднаними вказівні пальці або обертати кистю руки).
14. Зшийте мішечок завбільшки з долоню й насипте в нього 3–4 ложки піску або крупи. Запропонуйте дитині бігати, стрибати й бешкетувати, утримуючи цей мішечок на голові. Обіцяйте їй щось приємне (почастувати чимсь, пограти або почитати), якщо мішечок не впаде, поки не продзвенить таймер (залежно від віку, часовий проміжок — 1–5 хвилин).

Ці ігри допоможуть малюкові вчитися себе контролювати. Пам’ятайте, що дитина бере з вас приклад, відчуває і переймає ваш стан.

Давайте дитині можливість самостійно вибирати гру і керувати її процесом…

Дивовижно, але батьки мало звертають увагу на свої жести, міміку, дистанцію під час спілкування з дітьми. Невелика корекція засобів невербального спілкування може серйозно впливати на нашу зв’язок з дітьми і на те, як вони будуть взаємодіяти з навколишнім світом.

1. Значення зорового контакту

Батьки часто ігнорують значення зорового контакту зі своїми дітьми. І дарма, оскільки хороший зоровий контакт між батьками і дитиною є важливим інструментом нормального розвитку малюка. Коли дитина уважно стежить за виразом обличчя батьків, вона отримує підказки для розуміння їх словесних висловлювань. При цьому дитині важливо зосереджувати свою увагу не тільки на обличчі, але і на русі губ. Це робить наше висловлювання більш «читабельним» і більш прийнятною.

2. Розмова на рівні дитини

Коли ви нахиляєтеся і розмовляєте з дитиною на рівні її очей, то не тільки проявляєте дружелюбність і менше лякаєте малюка, але ще і робите свій вислів більш легким і доступним для сприйняття на слух. Педагогам часто рекомендується викладати на одній горизонтальній площині з дітьми, щоб налагоджувати і зміцнювати зв’язок з учнями.

3. Використання пози, відкритої до спілкування

Коли ми приймає відкриту позу, тобто. наші руки і ноги не перехрещуються, долоні кілька розгорнуті до дитини і корпус тіла повернуть в її ж сторону, на відміну від схрещених або обіймають плечі рук ми демонструємо дітям свою готовність приймати те, що вони хочуть сказати. Це положення рук викликає у дітей бажання спілкуватися з нами і слухати нас.

4. Позитивне вираз обличчя

Посмішка, підняті вгору куточки губ, а також очі, що виражають зацікавленість і широко розкриті від схвильованого передчуття, впливають на реакції дітей на наші висловлювання. Позитивний вираз обличчя батьків спонукає їх до позитивних відгуків. Тут важливо враховувати, що емоційні переживання дітей при спілкуванні з іншими людьми формують їх реакції на протязі всього життя.

5. Взаємне, спільна увага

Спільна увагу батьків і дітей до якого-небудь предмету (наприклад, коли батько опускається на підлогу разом з дитиною, щоб витерти бруд, замість того, щоб наказувати дитині прибрати безлад самостійно) надзвичайно важлива для залучення інтересу дитини до нагальної теми. Коли ми розглядаємо і оцінюємо тему розмови разом з нашими дітьми, ми зацікавлюємо їх на більш глибокому рівні.

Було проведено дослідження розвитку словникового запасу дитини і спільної уваги. Результати свідчать про те, що діти, які вчили слова, виконуючи завдання разом з батьками, мали більший словниковий запас. Якщо дитина не звертає уваги на вас і ваші слова, наблизьтесь до неї або навіть вкажіть їй на проблему. Треба сподіватися, що наступного разу він буде робити так, як ви йому вказали.

6. Тон голосу і інтонації при розмові з дітьми

Ні для кого не секрет, що немовлята і маленькі діти люблять материнську мову (мамин високий тон голосу). Було проведено дослідження, яке виявило, що материнська мова допомагає дітям визначати, де слова починаються і де закінчуються, а значить, дізнаватися звуки, склади, слова і, нарешті, пропозиції. Діти також беруть активнішу участь у розмові з батьками, коли ті використовують високий і варіюється ритм мови.

7. Жести

Кивок головою, піднятий вгору великий палець і підняті в хвилюванні руки також позитивно впливають на взаємодію з дітьми. Так ми невербально висловлюємо їм розуміння і підтримку.

8. Звуки (угу, м-м-м, ах)

Використання батьками голосових реакцій (не словесних) при розмові з дитиною демонструє їй нашу зацікавленість в тому, що вона говорить. Ці звуки підбадьорюють дитину, так як ми показуємо, що слухаємо її дуже уважно.

9. Близькість між батьком і дитиною

Коли діти ще маленькі, дуже важливо, щоб простір (дистанція) між ними і батьками була відносно невеликим (30-60 см). Коли діти стають підлітками, цей простір природним чином збільшується і вимагає до себе більш уважного ставлення батьків.

10. Пересування (рухи, які слід / годі було здійснювати батькам)

Для того щоб демонструвати дитині нашу зацікавленість в розмові з ним, наші рухи повинні бути обмежені жестами та мімікою. Ходьба батьків не тільки відволікає дитину, але також порушує близькість і зв’язок з малюком, які необхідні для ефективного спілкування.

Виховання й темперамент дитини

Темперамент дитини ми не вибираємо – з ним вона народжується й у процесі виховання він практично не зазнає жодних змін. Єдине, що ми можемо зробити, це «оформити» його – оточити неповторною індивідуальністю нашої дитини. Відповідно до темпераменту малюка та для успішної взаємодії з ним батькам належить підібрати (для себе) певну модель поведінки.

Темперамент – це результат вищої нервової діяльності, який характеризується певним співвідношенням двох основних процесів: збудження й гальмування, є переважаючим способом реагування організму на зовнішні подразники й найважливішим структурним компонентом особистості. У процесі виховання кожний тип темпераменту вимагає індивідуального підходу.

Розрізняють чотири основних типи темпераменту: сангвінік, меланхолік, холерик і флегматик. Кожний з них пов’язаний з певними ознаками, що характеризують нервову систему людини, і має специфічний тільки для себе спосіб реагування.

Сангвініки – це сильний, урівноважений і рухливий тип темпераменту.

Сангвінік має високу опірність до втоми і стійкість до труднощів, легко вчиться, продуктивний у своїй діяльності та швидко пристосовується до навколишнього середовища, розмовляє швидко, частіше плавно, голосно. Дитина, яка має у своєму арсеналі такий «інструментарій», неодмінно буде веселою, товариською, компанійською – її емоції завжди проявляються в поведінці, вона легко забуває пережиті неприємні моменти (не «затримується» на них). Такий тип темпераменту у процесі виховання не створює складнощів. Однак у разі виникнення труднощів сангвінік може відступити від прийнятих раніше принципів (правил), може проявляти непостійність і мінливість почуттів та інтересів. Виховання дитини з таким типом темпераменту в першу чергу полягає у зміцненні волі, завзятості й витривалості, а також у навчанні того, що приймати рішення необхідно з великою розсудливістю й обережністю.

Меланхоліки – слабкий, неврівноважений, інертний тип темпераменту.

Меланхолік має низьку опірність до втоми й важких життєвих ситуацій, а також малу рухливість. Така дитина легко набуває комплексів, через що стає пасивною й апатичною. Надає великого значення всьому, що її так чи інакше стосується, усюди бачить труднощі та привід для побоювання. Прийняття рішення для неї коштує величезних зусиль – навіть якщо це найменше й незначне рішення. А якщо вона все-таки зважилась, то витрачає на цей процес так багато енергії, що на сам учинок часто вже не має сил. Меланхолік важко адаптується до навколишнього середовища, недовірливий, сповнений страхів, сумнівів, ухиляється від спілкування (за типом одинака або відлюдника). Він вразливий і чутливий. Виховання такої дитини має певні труднощі. Вимагає від батьків і вихователів величезної поблажливості, делікатності та м’якості у спілкуванні, а також створення атмосфери довіри. Дитину з таким типом темпераменту треба підтримувати, стимулювати, заохочувати й мотивувати на дію, допомагати у прийнятті рішень (але не вирішувати за неї!). Від природи меланхолік сором’язливий, уникає суспільства, йому необхідно допомогти в подоланні такого становища – допомогти знайти комфортне коло спілкування (таке, де його не будуть принижувати). При вихованні меланхоліка слід звертати особливу увагу на його сильні сторони й переваги і робити акцент навіть на найменших успіхах.

Холерики – сильний, неврівноважений, рухливий тип темпераменту.

Холерику властиві висока опірність до втоми та стресу, але в той же час брак емоційної врівноваженості. Має дуже жваву, енергійну вдачу. Різкий, запальний, але швидко повертається до спокійного стану, учиться посередньо, важко адаптується до навколишнього середовища. Розмовляє голосно, жести нервові й неточні. Холерик наполегливо прагне до мети й може домагатися швидких результатів, якщо справа потенційно успішна, а кінцевий результат йому особливо цікавий. Виховання пов’язане із труднощами. Коли він зустрічає протест чи опір, стає агресивним. Виховання дитини з таким типом темпераменту повинно зосереджуватись на розсудливості й розважливості, які йому завжди необхідно задіяти, перш ніж приймати рішення, адже вони у нього зазвичай імпульсивні та не обдумані. Виховання також повинно фокусуватись на гальмуванні швидкості його реакцій. Ураховуючи схильність холериків до егоїзму й честолюбства, важливою є також зміна владного ставлення до оточення, необхідно навчити таку дитину враховувати потреби інших людей. При цьому у стосунках навіть з найменшим холериком слід уникати використання насильства й застосування сили, оскільки це пробуджує в ньому агресію та породжує бунт. А при сильному ударі він навіть може дати здачі. У цьому випадку краще звернутись до його доброї волі та амбіцій.

Флегматики – сильний, урівноважений та інертний тип темпераменту.

Флегматик має високу опірність до втоми, емоційно врівноважений і стабільний, але реакції, швидше за все, повільні, тому в нього практично не буває емоційних спалахів і необдуманих учинків. Навчається легко, не має труднощів з адаптацією до навколишнього середовища. Його мова повільна, монотонна, бідна на образи й жести. Дитина зазвичай весела, що не створює труднощів у процесі виховання. Через свою повільність може справляти враження ледачого, але це всього лише ілюзія, якій не варто піддаватись. Він працьовитий, добросовісний, як учень старанний і відповідальний. Доручену справу зазвичай доводить до кінця. Такій дитині необхідно допомогти в розширенні інтересів, оскільки вона схильна зосереджуватись тільки на одній вибраній темі.

Звісно, варто враховувати, що чисті типи темпераменту практично не зустрічаються (вкрай рідко). Найчастіше ми маємо справу зі змішаними типами з явним переважанням одного з них.

Знання особливостей характеру дитини, її способів реагування дозволяє батькам більш грамотно використовувати індивідуальні методи виховання й уникати багатьох болючих виховних помилок.На жаль, найчастіше батьки не прагнуть дізнатись тип темпераменту своєї дитини, через що використовують у ставленні до неї неправильні методи виховання або ж за наявності братів і сестер у сім’ї використовують одні й ті самі методи без урахування індивідуальних потреб кожної дитини, що часто ображає дітей. Звичайно, не існує золотої середини або точної інструкції про виховання, але знання характеру дитини завжди є неоціненною допомогою – знання її типу темпераменту, особливостей розвитку, внутрішніх рушійних механізмів і багато чого іншого, що залишиться важливою складовою її особистості протягом усього життя.

Психологічні травми, отримані у дитинстві, визначають, в деякій мірі наш характер та провокують на певні вчинки!

Розвиток мислення та мовлення дітей

в процесі роботи з казкою

Усна народна творчість, дитячий фольклор, вірші і оповідання все це є невичерпним джерелом роз­витку мовлення, збагачення словнико­вого запасу і разом з тим сприяє фор­муванню загальної культури дитини, прищеплює почуття любові до рідної мови, поваги до українського народу, його традицій, звичаїв. Використання фольклорних матеріалів, народних традицій сприятиме вихованню добро­ти, чуйності, лагідності, чемності.

Навчити дітей розповідати — важли­ве завдання як дитячого садка, так і батьків.

Батьки повинні проявляти зацікавленість до всього, чого навчають малят у дитячо­му закладі, підтримувати, заохочувати, прищеплювати цікавість до українсько­го слова. Робота над розвитком мов­лення дітей багатогранна. Вона вклю­чає удосконалення звукової вимови, збага­чення й активізацію словникового запасу, розвиток граматичних умінь, а також умінь спілкуватися між собою (вести діалог), зв’язно, послідовно розповідати про побачене, почуте. Дорослим треба виявляти інтерес до розповідей дітей, заохочувати до них. Вміння роз­повідати дає велике задоволення ди­тині, підносить її настрій, зміцнює віру в свої сили. Практика підтверджує, що діти-розповідачі користуються серед своїх товаришів великою повагою.

Так на 5-му році життя діти мають розповідати за допомогою дорослого відомі їм казки, оповідання, вчитися  розповідати про все, що їх цікавить.

Діти 6-го року життя бажано щоб вже свідомо передавали зміст літературно­го твору на основі запитань дорослого, самостійно складали зв’язні роз­повіді: про події з життя у дитячому сад­ку і вдома; за описом сюжетної картинки.

Також важливим завданням для роз­витку мовленнєвої творчості дітей є вміння переказувати. Вже в старшій групі діти переказують відомі їм казки та коротенькі оповідання. Твори для переказів потрібно добирати нескладні, з цікавим змістом, художні, написані об­разно і зрозумілою дітям мовою. Пере­казуючи    літературний    твір-казку, оповідання — дитина збагачує свою мову, глибше усвідомлює зміст твору, його образи.

Дуже добре і легко переказують діти народні казки про тварин. Казка захоп­лює їх своєю художньою мовою, дієвістю, повторенням виразів, розмов, пісень («Колобок», «Рукавичка», «Коза-Дереза», «Три ведмеді» Л. Толстого, «Ріпка» І.Франка та ін.)

Які ж вимоги ставляться до пере­казу?

Дитина повинна переказувати зміст твору, не пропускаючи істотних дета­лей, правильно розуміти смислове зна­чення змісту, вживаючи при цьому слова в правильній граматичній формі.  Якщо на це не звертати уваги, дитина звикне поверхо­во сприймати зміст творів і часто в по­дальшому буде його перекручувати.

З якими художніми творами краще знайомити дошкільнят?

Спочатку варто добирати такі казки, які ви можете не читати, а переповідати дітям. Це дасть змогу ба­чити очі дітей, їхню реакцію на вашу розповідь, допоможе доповнити історію мімікою, жестам. Не треба доповнювати свій переказ пере­кладом чи поясненням, бо так пору­шується цілісне сприймання твору. Не турбуйтесь тим, що дитина щось не розуміє: окремі незнайомі слова можуть звучати у її свідомості, немовби чарівна музика, збуджуватимуть цікавість, сти­мулюватимуть процес пізнання.

Розповівши чи прочитавши казку завжди слід ставити заздалегідь проду­мані запитання, щоб з’ясувати, чи зро­зуміла дитина зміст твору. Запропонуй­те дитині переказати казку комусь із рідних чи друзів. Стежте за мовою дітей, за правильністю побудови ре­чень, за тим, щоб вони не пропускали істотних деталей.

Діти старшого дошкільного віку праг­нуть самі придумати оповідання чи каз­ку. У них досить розвинена творча уява, є певний життєвий досвід і вміння зв’язно висловлювати свої думки. Са­мостійне придумування казок сприяє розвитку творчих здібностей дітей, що є одним з важливих завдань виховання підростаючого покоління. Підготовча робота до таких самостійних розпо­відей проводиться з чотирирічного віку. Дітей вчать описувати іграшку, картин­ку, переказувати відому їм казку, неве­ликі літературні твори, придумувати початок, середину, кінець оповідання. Дуже корисно проводити й таку робо­ту, коли дорослий розповідає початок казки, а дитина придумує закінчення до неї. Діти люблять придумувати інші закінчення відомих їм казок. Наприклад, коли Лисичка хотіла з’їсти Колоб­ка, та не змогла, бо він котився по стежині на сонечку і потроху засихав.

Тема казки має бути близькою дітям, пов’язаною з їхніми інтересами, захоплювати їх. Ли­ше при цій умові активно працює твор­ча думка дітей, вони пригадують різні події і ситуації з власного досвіду, комбінують їх, створюють нові. В про­цесі цієї роботи розвивається мова дітей. Щоб дитині було легше складати казку чи оповідання, дорослому слід підказати різні варіанти розвитку подій в  казках. Наприклад, пропонуючи дитині казку «Рукавичка», слід зазначити, хто пішов до лісу, для чого вони (діти) пішли до лісу, що з ними трапилось, кого зустріла мишка, тощо?

Отже, для створення казки потрібно не лише вміти визначати ті завдання, які постають перед персонажами у нових умовах, але й бачити шляхи їх вирішення. Тож рівень знань дорослого щодо прийомів та методів творчої діяльності має бути досить високим.

Для того, щоб навчитись перетворю­вати казку, характер героїв, спосіб мис­лення, дії, зовнішність тощо, — слід навчитись робити сміливі припущення, абстрагуватись, фантазувати. Роботу з перетворення казки слід будувати за пропонованою схемою.

Перш за все — коротко відновити зміст казки, визначи­ти основні риси характеру персонажів, особисті якості, суттєві дії в перебігові сюжету, спосіб дій. Потім, прийнявши один із запропонованих варіантів онов­лення характеристик персонажів зроби­ти припущення: до яких вчинків героїв це може призвести, які події можуть відбутися внаслідок тих чи інших змін, як може змінитися сюжет казки, які нові проблеми постануть перед персонажа­ми та які нові можливості з’являться в них через зміну їх особистісних якостей (розумових, духовних, фізичних) аби змінити ситуацію на краще, знайти вихід зі скрутного становища. Так от, го­туючись до «перетворення» казки (тоб­то створення нової), виконайте такі зав­дання: візьміть будь-яку казку і прига­дайте: які риси героїв тобі подобають­ся, а які ні, і чому. Визначайте які, вчинки ге­роїв діти вважають гідними наслідування, а які — ні. А тепер спробуй поміняти місцями добрих та недобрих персонажів або уяви якісь зовсім незвичайні ситуації для сюжету тієї казки, яку ти нині створюєш. До цієї серйозної робо­ти можна залучати друзів, сестру чи братика.

Вміння зв’язно і послідовно розповідати відіграватиме неабияку роль у подальшому шкільному навчанні. Адже успішно вчитися — це означає вміти послідовно викладати засвоєні знання, що тісно пов’язано з розвитком логічно­го мислення та мовлення дитини.

З повагою, Циріль Світлана Сергіївна

практичний психолог ДНЗ

Ігри на розвиток мислення

Мислення – одна з вищих форм діяльності людини. Це соціально обумовлений психічний процес, нерозривно пов’язаний з мовою. В процесі розумової діяльності виробляються певні прийоми або операції (аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, конкретизація).

Виділяють три види мислення:

1) за допомогою маніпулювання предметами;

2) за допомогою представлень предметів, явищ;

3) за допомогою понять, слів, міркувань.

Наочно-дієве мислення особливо інтенсивно розвивається у дитини з 3-4 років. Воно осягає властивості предметів, вчить оперувати предметами, встановлювати стосунки між ними і вирішувати самі різні практичні завдання.

На підставі наочно-дієвого мислення формується і складніша форма мислення – наочно-образне. Воно характеризується тим, що дитя вже може вирішувати завдання на основі уявлень, без вживання практичних дій. Це дозволяє дитині, наприклад використовувати схематичні зображення або лічити про себе.

У віці шести-семи років починається інтенсивне формування словесно-логічного мислення, яке пов’язане з використанням і перетворенням понять. Проте воно не є таким, що веде у дошкільників.

Всі види мислення тісно пов’язані між собою. При вирішенні завдань словесні міркування спираються на яскраві образи. В той же час вирішення навіть найпростішого, найконкретнішого завдання вимагає словесних узагальнень.

Різні ігри, конструювання, ліплення, малювання, читання, спілкування і так далі, тобто все те, чим займається дитина до школи, розвивають у нього такі розумові операції, як узагальнення, порівняння, абстрагування, класифікація, встановлення причинно-наслідкових зв’язків, розуміння взаємозалежностей, здатність міркувати.

«Хто що любить? «

Підбираються картинки із зображеннями тварин і їжі для цих тварин. Перед дитиною розкладають картинки з тваринами і окремо картинки із зображенням їжі, пропонують всіх “нагодувати”.

«Назви одним словом «

Дитині зачитують слова і просять назвати їх одним словом. Наприклад: лисиця, заєць, ведмідь, вовк – дикі тварини;

лимон, яблуко, банан, слива – фрукти.

Для дітей старшого віку можна видозмінити гру, даючи узагальнююче слово і пропонуючи їм назвати конкретні предмети, що відносяться до узагальнюючого слова. Транспорт – …, птахи – …

Дитині дають набір картинок із зображенням різних предметів. Дорослий просить розгледіти їх і розкласти  на групи, тобто відповідні з відповідними.

«Знайди зайву картинку»

Розвиток розумових процесів узагальнення, відвернення, виділення істотних ознак.

Підберіть серію картинок, серед яких три картинки можна об’єднати в групу за якою-небудь спільною ознакою, а четверта – зайва. Запропонуйте дитині знайти зайву картинку. Запитайте, чому вона так думає. Чим схожі картинки, які малюк залишив.

«Знайди зайве слово»

Прочитайте дитині серію слів. Запропонуйте визначити, яке слово  є “зайвим”. Приклади:

Хоробрий, злий, сміливий, відважний;

Яблуко, слива, огірок, груша;

Молоко, сир, сметана, хліб;

Година, хвилина, літо, секунда;

Ложка, тарілка, каструля, сумка;

Плаття, светр, шапка, сорочка;

Мило, мітла, зубна паста, шампунь;

Береза, дуб, сосна, суниця;

Книга, телевізор, радіо, магнітофон.

«Чергування»

Запропонуйте дитині намалювати, розфарбувати або нанизати намисто. Зверніть увагу, що намистини повинні чергуватися в певній послідовності. Таким чином можна викласти огорожу з різнокольорових паличок і так далі.

«Відповідай швидко»

Дорослий, кидаючи дитині м’яч, називає колір, дитина, повертаючи м’яч, повинна швидко назвати предмет цього кольору. Можна називати не лише колір, але й будь-яку  якість (смак, форму) предмету.

Запропонуйте дитині назвати якомога більше слів, що позначають яке-небудь поняття.

– Назви слова, що позначають дерева; чагарники; квіти; овочі; фрукти.

– Назви слова, що відносяться до спорту.

– Назви слова, що позначають звірів; домашніх тварин; наземний транспорт; повітряний транспорт.

«Говори навпаки»

Запропонуйте дитині гру: “Я говоритиму слово, а ти теж говори, лише навпаки, наприклад, великий – маленький.” Можна використовувати наступні пари слів: веселий – сумний, швидкий – повільний, порожній – повний, розумний – дурний, працелюбний – ледачий, сильний – слабкий, важкий – легкий, боязкий – хоробрий, білий – чорний, твердий – м’який, шорсткий – гладкий і так далі

«Буває – не буває»

Називаєте яку-небудь ситуацію і кидаєте дитині м’яч. Дитя повинне зловити м’яч в тому випадку, якщо названа ситуація буває, а якщо – ні, то м’яч треба відбити.

Ситуації можна пропонувати різні: тато пішов на роботу; поїзд летить по небу; кішка хоче їсти; листоноша принесла лист; яблуко солоне; будинок пішов гуляти; туфлі скляні і так далі.

«Швидкість мислення»

Запропонуйте дитині пограти в таку гру: ви починатимете слово, а вона – його закінчує. “Відгадай, що я хочу сказати!” Всього пропонується 10 складів: ВО, НА, ЗА, МИ, МО, ДИ, ЧО, ЛИ, КУ, КО.

Якщо дитина швидко і легко справляється із завданням, запропонуйте їй придумати не одне слово, а стільки, скільки вона зможе. Фіксуйте не лише правильність відповідей, але і час, який є показником швидкості розумових процесів, кмітливості, мовної активності.

«Порівняння предметів2

Дитина повинна уявляти собі те, що вона порівнюватиме. Поставте їй питання: “Ти бачила муху? А метелика?” Після таких питань про кожне слово запропонуйте їх порівняти. Знову поставте питання: “Схожі муха і метелик чи ні? Чим вони схожі? А чим відрізняються один від одного?”

Дітям особливо важко в знаходженні схожості. Дитина 6-7 років повинна правильно проводити порівняння: виділяти і риси схожості, і відмінності, причому по істотних ознаках.

Пари слів для порівняння: муха і метелик; будинок і хатинка; стіл і стілець; книга і зошит; вода і молоко; сокира і молоток; піаніно і скрипка; витівка і бійка; місто і село.

«Вгадай за описом»

Дорослий пропонує вгадати, про що (про який овоч, тварину, іграшку) він говорить і дає опис цього предмету. Наприклад: Це овоч. Він червоний, круглий, соковитий (помідор). Якщо дитині важко з відповіддю, перед нею викладають картинки з різними овочами, і вона знаходить потрібну.

 

РОЗВИТОК УЯВИ

Уява — це здатність до створення нових образів. Вона ґрунтується на вмінні помічати властивості предметів і переносити їх з одного на інший, по-новому комбінуючи. Навіть найфантастичніші образи створені з незвичайних поєднань реальних предметів. У казковому Конику-горбоконику, наприклад, втілені якості і людини, і тварин, і птахів.

Репродуктивна уява — відтворювальна, дитина тільки уявляє щось раніше бачене і відоме. А в результаті дії творчої уяви людина створює те, чого ніколи не було до неї. Вдосконалюючи репродуктивну уяву, ми створюємо передумови для розвитку продуктивної (творчої) уяви, відпрацьовуємо механізм актуалізації уявлень і синтезування їх у нові образи.

 

ВПРАВИ НА РОЗВИТОК УЯВИ ТА ФАНТАЗІЇ

 

1. «Пантоміма»

За допомогою міміки жестів один учасник показує іншим задумане слово. Ті намагаються його відгадати, вимовляючи свої варіанти по черзі вголос.

Покажи руками або пальцями:

• команду «Стій на місці!»
• команду «Іди зі мною»
• як ти свариш малюка-пустуна;
• як ти стукаєш у двері;
• як ти прощаєшся;
• як ти затягаєш нитку в голку;
• як ти надуваєш повітряну кульку;
• як ти чистиш зуби;
• як ти розчісуєшся;
• як ти посилаєш рукою поцілунок.

2. «Уявіть» себе півником, ведмедем, будильником, лікарем…

Пофантазуйте і покажіть діями, імітацією звуків.

3. Розкажіть казку «Червона Шапочка» навпаки (персонажі добрі міняються зі злими).
4. Гра «Чи таке буває?»

Дорослий пропонує ситуацію. Наприклад: вертоліт летить у небі; миша в дзеркалі живе. Дитина повинна уявити собі цю ситуацію й сказати чи таке буває, про що йдеться. Якщо ситуація суперечлива, то треба дослідити її всім разом і знайти правильну відповідь.

5. Гра «Живий звук»

Хтось з батьків пропонує описати звук (дощ, дзвоник, скрип дверей). Для цього він запитує гравців: Який він – товстий чи тонкий, широкий чи вузький, добрий чи злий, гострий чи тупий…

6. «Закінчи розповідь»

Дорослий зачитує початок речення або 2-3 фрази розповіді. Наприклад. Я пішов до ванної кімнати вмитися. Відкрив кран, і тут раптом … Завдання гравців – скласти якомога більше незвичайних та оригінальних варіантів його закінчення.

7. «Що було б, якби…»

Матеріал: набір безглуздих припущень: що було б, якби…

1) …ти раптом, прокинувшись, виявив, що ти не людина, а коник (метелик, крокодил та ін.);

2) …усі люди стали ходити на руках, догори ногами;

3) …усе тверде стало раптово м’яким;

4) …люди не дорослішали, а завжди залишалися дітьми;

5) …ми ходили так швидко, що в одну мить могли опинитися там, де захотіли.

Інструкція: дорослий пропонує дітям по черзі вигадати наслідки цих неймовірних подій. Кожна дитина повинна побувати в ролі першого оповідача в колі. Гіпотези і припущення дітей дорослий приймає без обмежень, критики і коментарів, але ставить запитання, спонукаючи деталізувати задум.

Розвиваючи дитячу уяву, необхідно добиватися, щоб вона була пов’язана з життям, щоб вона була творчим відображенням нашої дійсності. Ознайомлюючись із навколишнім життям, дитина потім відображає сприйняте у своїх малюнках, іграх, і в процесі цієї творчої переробки накопиченого досвіду формується уява.

Необхідно пам’ятати, що уява дошкільника розвивається в діяльності: у грі, в малюванні, в заняттях. Тому організація цих видів діяльності має важливе значення для розвитку уяви.

 

 

ВЧИМО ДИТИНУ СЛІДКУВАТИ ЗА ЧАСОМ САМОСТІЙНО

Запровадження яких-небудь часових рамок діти  переважно сприймають як щось неприємне і з усіх сил опираються  таким обмеженням. Як уникнути конфлікту в такій ситуації?  Навчити дитину самостійно планувати свій час можна за допомогою пісочного годинника.

Ставимо перед дитиною пісочний годинник, який міряє потрібний нам інтервал часу, і дитина може наочно бачити, як збігає час. Таку наочну демонстрацію часу легко сприйматимуть навіть малята, які ще не орієнтуються в часі за звичайним годинником. Велика перевага пісочного годинника перед звичайним таймером у тому, що це наочно, пізнавально і цікаво для дитини.  Вам знадобляться годинники на 1, 5, 10, 30 хв. Йдеться про звичайні лабораторні годинники, недорогі і практичні в користуванні.

Ось кілька ситуацій, у яких можна використовувати пісочний годинник:

1. Перегляд телевізора (а також мультики або ігри за комп’ютером).Тут треба встановлювати часові рамки з самого малку. Варто відразу домовитися з дитиною, що мультик іде, поки не втече весь пісок з годинника. Вік дитини, коли найлегше цього навчити, – від 2-х до 5-ти років.

2. Ситуації, коли дитина не хоче чогось робити. Наприклад, ви кажете, що час уже йти на прогулянку (їсти, робити домашнє завдання, спати і т. п.), а дитина вередує і не хоче робити, що їй кажуть. Тоді доречно запитати дитину, скільки ще часу їй потрібно. Після того, як вам вдалось домовитися про час (в межах розумного, щоб суттєво не міняти розпорядок дня, можна дати дитині від 5 до 15 хв.), ставите пісочний годинник і дитина сама слідкує за своїм часом.

Застереження: не варто встановлювати часові обмеження, коли йдеться про формування в дитини якогось нового навику. Наприклад, коли дитина вчиться робити щось самостійно: малята –  одягатися, школярі – робити домашнє завдання і т. п. В таких випадках виставлення часових рамок призведе до стресу, і дитина нездатна буде засвоювати нове й закріплювати вивчене. Тому доки ви не переконаєтеся, що дитина добре і самостійно виконує те чи інше завдання, доти «змагання на час» впроваджувати рано і недоцільно.

 

3. Ситуації очікування. Ви також можете ставити пісочний годинник і для себе в тих ситуаціях, коли дитина вимагає вашої уваги, а ви не можете приділити її просто зараз. Домовтеся з дитиною, що обов’язково приділите їй свій час, але коли пісочок втече. Дитина слідкуватиме за часом, а ви зможете зайнятися своїми справами. Втім, тут є  три обов’язкові умови:

1) час не повинен перевищувати 20-30 хв., щоб дитина могла дочекатися вас без відчуття, що про неї забули;

2) обов’язково (!!!) слід виконувати обіцяне: якщо раптом  ви не вклалися в часові рамки – зробіть перерву у своїх справах і виконайте обіцянку, яку дали дитині. Пам’ятайте, що дітей найкраще навчати власним прикладом.

3) дитина не повинна нудитися: пісочний годинник слугує орієнтиром у часі, але він не повинен бути єдиною забавкою. Запропонуйте дитині цікаве дозвілля протягом того часу, який вона повинна перечекати (іграшки, розмальовки, ілюстровані книжки, конструктори тощо), тоді й час мине «швидше».

 

4. Ситуації «нудної роботи». Уявімо, що вам треба вмовити дитину зробити необхідну, але не надто цікаву роботу. Першим кроком до заохочення теж може стати пісочний годинник. Наприклад, поскладати свої іграшки чи замести підлогу можна за 15 хв. (час подаю умовно, бо треба враховувати індивідуальні відмінності – але попрактикувавши цю методику, ви зможете самостійно визначити потрібний вашій дитині час). Ставите дитині пісочний годинник, і вона постарається впоратися зі своєю роботою за відведений час. Нагадую, що при цьому, навик уже має бути міцно закріплений (наприклад, школяр уже добре вміє мити посуд, але не хоче цього робити). Після звершення часу, якщо дитина все встигла, обов’язково її похваліть. Якщо ж дитина  не встигає – не біда, в жодному разі не загострюйте увагу на невдачі! Краще додайте дитині трошки часу (наприклад, поставте ще один пісочний годинний, але вже не на 15, а на 5 хв.)  І теж похваліть за виконану роботу.

ІСТЕРИКИ.

СПОСОБИ ЗАПОБІГАННЯ

1. Намагаєтесь якомога рідше вживати слово «НІ». Говоріть тільки тоді, коли це дійсно необхідно (дитина схопила ніж, підійшла на прогулянці до відкритого каналізаційного люка), тобто коли це щось таке, що може зашкодити здоров’ю її або оточуючих її людей.

Коли Ви багато чого дозволяєте робити, дитина менше разів вступає в протест (адже пізнавати світ – це одна з її основних потреб), а отже і більшості істерик можна уникнути.  «Ні» повинно бути мало, але воно бути повинно!!! Потрібно завжди пам’ятати, що відмовляти дитині в чомусь – цілком нормально. Як і те, що дитина може обурюватися через це. Але якщо вже Ви дитину в чомусь обмежуєте і вона починає висловлювати яскравий протест, важливо не поступатися, оскільки така манера поведінки може закріпитися – як тільки дитина зрозуміє, що так вона зможе домагатися того, що хоче, це буде ведучий механізм взаємодії з вами, а надалі і з оточуючими в дорослому житті.

2. Якщо бачите що пахне «смаженим» – спробуйте підключити почуття гумору.І навіть простеньке смішне завдання може допомогти втомленому малюкові дійти до потрібного місця. Наприклад, стояти з висунутим язиком, поки червоний на світлофорі не зміниться зеленим. Чи позмагатися, хто придумає смішнішу пантоміму. Тут на скільки Вас занесе Ваша ж фантазія!
3. Якщо дитина втомилась від того, що довго чекає на щось (наприклад, обід) і ви відчуваєте, що поганий настрій “не за горами” – залучіть її до підготовки– нехай спробує їжу на сіль чи перемішає салат.
4. Ніколи не висміюйте, не принижуйте і не ображайте дитину.Якщо, вона вчинила який-небуть негарний, з Вашої точки зору, вчинок – обов’язково скажіть їй про це. Але не акцентуйте увагу на особистості, а говоріть саме про дії. Тобто не “ти поганий”, а “ти вчинив не правильно”.
5. Для дітей також важливим є можливість вибору. Часто істерики є наслідком того, що батьки заважають дитині ставати самостійною. Вона намагається все робити по-своєму. У таких випадках необхідно, щоб у дитини обов’язково були сфери, в яких тільки вона вирішує, як має бути або вона сама вибирає із запропонованих альтернатив.
6. Частою причиною істерик буває невизначеність. Особливо в кризові періоди дитина потребує стабільностіяк ніколи. І коли батьки намагаються надати їй безмежне право вибору, дитина може губитись. Тому постійні переговори з дитиною не бажані і скрізь треба знати міру. Якщо Ви бачите, що дитина «губиться» в різноманітних варіантах, не знає чого хоче, не може визначитись –зробіть вибір замість неї, навіть, якщо вона противиться, насправді вона цього потребує.
7. Для профілактики дитячих примх та істерик велике значення має єдина виховна позиція всіх членів сім’ї, які беруть участь у догляді за дитиною. Якщо, дорослі виховують по-різному, дитина вчиться маніпулювати і шляхом інтриг досягати свого.
8. Якщо яка-небудь неприпустима дія дитини була помічена вперше, то краще проігнорувати, ніж звернути увагу і тим самим підкріпити.
9. Якщо не хочете наразитися на істерику,ніколи різко не переривайте занять дитини,навіть, якщо вони здаються Вам безглуздими і неправильними. Для перемикання уваги малюка потрібний певний час.
10. Іноді роздратування у дітей накопичується, коли довго щось не виходить. Слідкуйте за тим, як дитина справляється з новим для себе завданням, адже на перших порах не завжди вона зможе зробити це самостійно (запустити нову машинку, піднятися сходами на гору, переступити через струмочок). У таких випадках потрібно зробити це разом з нею (ОБОВ’ЯЗКОВО спитавши чи треба їй допомога – це вже розуміють 1,5 річні діти), щоб вона перевірила свої сили і повірила в них.
11. Намагайтесь якомога менше порушувати режим дня(особливо в кризові періоди), оскільки нестабільність може запустити істерику!
12. Для дитини дуже важливо, щоб її почули. Часто звичайне проговорення батьками того, що хоче дитина (наприклад, “Я почула і зрозуміла, що ти хочеш на майданчик, але нам треба спочатку зайти в магазин, щоб купити…”) зводить нанівець внутрішнє напруження. Інколи малюкові просто хочеться знати, що його почули і зрозуміли.

Бажаю  гарного настрою!
З повагою, практичий психолог Циріль Світлана

 

 

ЛЯЛЬКА В ЖИТТІ ДИТИНИ.

ЧОМУ НАВЧАЮТЬ ЛЯЛЬКИ

 

          Лялька – це іграшка, з якою грають «в життя». Вона вчить відтворювати стереотипи жіночої поведінки: догляд за дитиною, її  годування, вкладання спати і інші дії, які в звичайному житті спрямовані на самого малюка. В іграх з ляльками відпрацьовуються і моральні моделі поведінки: ляльки ввічливо знайомляться один з одним або б’ються, ляльку може бути шкода, вона може погано себе поводити і т.п.

До того ж гра в ляльки – найсильніший засіб психологічної підтримки для дітей. Разом з лялькою малюк проживає свої радощі й прикрощі, сварки і образи, програє ситуації і змінює їх фінал на позитивний. Це дозволяє йому позбутися від тривожності і знайти душевну рівновагу.

 

КОЛИ І ЯКІ ЛЯЛЬКИ КУПУВАТИ ДИТИНІ?

У віці до року дитина ще не вміє гратися в ляльки, тому кращою «лялькою» для неї стають батьки. Участь дорослих у дитячих іграх – обов’язкова, адже гратися просто так, без допомоги батьків, малюк не навчиться.

У 3-4 роки дитина вже починає усвідомлювати, що лялька – іграшка особлива. Дівчинка з особливим захопленням сповиває і купає своїх «дітей» (пупсів) або одягає великих ляльок-красунь.

До 5-ти років дитина починає себе ідентифікувати з лялькою, мріяти про неї, любити деяких ляльок більше, ніж інших. Старший дошкільний вік з його більш складними рольовими іграми вимагає вже вдосконалених ляльок. Рольові ігри в дочки-матері граються з особливим захопленням. Підійдуть «складні» пупси, які багато вміють: їх годують, поять, змінюють їм памперси, саджають на горщик і т.п.

ЧИ МОЖЕ ХЛОПЧИК ГРАТИСЯ ЛЯЛЬКАМИ?

Не просто може, дуже бажано, щоб він грався ними, не зустрічаючи негативної реакції батьків. На жаль, зацікавившись «дівчачою іграшкою», малюк чоловічої статі дуже швидко розуміє, що дорослим це не дуже подобається – і повністю переключається на пістолети, машинки і конструктори. Але, ляльки потрібні і хлопчикам, і дівчаткам буквально з дитинства. Спочатку – неваляшки і матрьошки, потім пупси, про які треба дбати, попутно освоюючи навички одягання, виробляючи ритуали годування і укладання спати. Хлопчики у віці трохи більше року проявляють такий же інтерес до ляльок, як і до їх «транспортних засобів» – колясок. Потім, в 2-3 роки, настає ера сюжетних ігор, і в коробці з іграшками повинні з’явитися невеликі лялечки, бажано – сім’я. Добре, якщо вони рухливі і різностатеві. У 4-5 років настає черга рольових ляльок – солдатиків, пожежних і т.п. Бажано, щоб ляльки хлопчиків і виглядали як хлопчики, і були зовні близькі йому за віком. Адже лялька – це виразник потреб дитини, за допомогою якого він вчиться спілкуватися, розуміти себе та інших.

На відміну від дівчаток, хлопчикам не потрібен великий набір посуду та аксесуарів для ляльок. Мінімальний набір посуду та меблів хлопчикові буде набагато цікавіше урізноманітнити за допомогою конструкторів або кубиків.

ЧИ МОЖНА ОБІЙТИСЯ БЕЗ КУПОВАНИХ ЛЯЛЬОК?

Традиційні саморобні іграшки робляться з максимально природних матеріалів – дерева, вовни, соломи, натуральних тканин. Вони залишають дитині більше простору для уяви: простий клаптик перетворюється в її фантазії в розкішну сукню, а стилізовано «намічене» точками лице, або повна відсутність рис допомагають уявити ляльку і у вигляді красуні-принцеси, і у вигляді мужнього лицаря. Деякі педагоги (наприклад, прихильники вальдорфської методики) вважають, що такі прості іграшки максимально відповідають природі дитини і приносять їй  найбільшу користь. Але все ж повністю позбавляти малюка стандартних магазинних ляльок не варто, адже він живе в соціумі, серед інших дітей. На тлі володарів Барбі господар саморобок буде відчувати себе ніяково.

Бажаю, щоб Ваша дитина росла щасливою!

8 ЗАХОПЛЮЮЧИХ ІГОР ДЛЯ РОЗВИТКУ СПРИЙНЯТТЯ У ДІТЕЙ 4-5 РОКІВ

1. Чарівний мішечок (розвиток тактильного сприйняття)
   Візьміть непрозорий мішечок. Покладіть в нього 5-6 іграшок, виготовлених з різних матеріалів.

Запропонуйте дитині опустити руку в мішечок, доторкнутися до предмета і назвати вголос ті властивості, які підказують тактильні відчуття. Мама відгадує. Після вірної відповіді поміняйтеся місцями. Можна опустити руку в мішечок, намацати предмет і спробувати відгадати що це, не підглядаючи.

2. Дивовижні звуки (слухове сприйняття)

Візьміть кілька предметів з різноманітного матеріалу (дерево, скло, метал і т.д.). Сховайте предмети за ширмою. Дорослий постукує паличкою з дерева по одному з предметів, а дитина вгадує – який матеріал видає цей дивовижний звук.

Ускладнюємо завдання – як тільки малюк визначив матеріал предмета, запропонуйте йому назвати ще предмети, виготовлені з такого ж матеріалу.

3. Дізнайся по голосу (слухове сприйняття)

Для цієї гри потрібно кілька людей. Всі стають в коло і тримаються за руки. У центрі кола дитина. Водіть хоровод навколо дитини зі словами:

Маша в лісі десь блукає

Ау! Ау! Ми всі гукаєм!

Оченята закривай,

Хто гукає, відгадай.

В колі дитина закриває очі. Хтось один кличе її по імені. Вона повинна дізнатися, хто її покликав. Якщо вгадала, учасники міняються місцями. Якщо ні, гра продовжується.

4. Звуки природи (слухове сприйняття)

Запропонуйте дитині послухати запис шуму вітру або голоси тварин і розповісти про свої відчуття. Якщо звук вгаданий, запитайте у дитини, де можна почути такий звук 

5. Вгадай по запаху (сприйняття запаху)

Візьміть різні об’єкти з яскраво вираженими запахами – парфуми, кава, апельсин, різні прянощі і т.д. Закрийте дитині очі щільною хустиною. Піднесіть один з ароматів до носика малюка і запропонуйте вгадати, що це за запах. Нехай опише характер своїх відчуттів. Далі розкладіть предмети на два підноси – за принципом «їстівне і неїстівне».

6. Чи можна намалювати запах? (для розвитку нюхового сприйняття)
   Візьміть альбом, фарби, пензлики, духи, різні ефірні масла. Дайте дитині понюхати аромати, нехай знайде один з найулюбленіших для себе. Запропонуйте дитині намалювати цей запах, передаючи його як в кольорі, так і у формі.

7. Смачна гра (сприйняття смаку)

Візьміть кілька фруктів і овочів. Наріжте їх невеликими шматочками і покладіть на тарілку. Запропонуйте дитині закрити очі. Покладіть один з шматків в рот малюкові. Дитина повинна вгадати за смаком, що це таке. Ускладнивши завдання, запропонуйте дитині назвати не тільки цей продукт, але і спосіб його обробки – варений, солоний, сирий, смажений.

8. Домалюй

Хтось з батьків пропонує дитині задумати який-небудь предмет, а намалювати тільки його окрему частину. Тепер запропонуйте іншому члену родини домалювати картину, спираючись на побачене. Гра розвиває зорове сприйняття, здатність впізнавати окремі деталі, відтворюючи по них цілу картину.

Використовуйте час під час карантину корисно!!!
З повагою, практичний психолог Світлана Сергіївна

ЯК ПРИВЧИТИ ДИТИНУ ДО САМОСТІЙНОСТІ?

1. Намагайтесь якомога менше забороняти дитині.Тяга до самостійності закладена в кожній людині генетично. Батьки, обмежуючи її безкінечними «не можна» самі ж притупляють бажання діяти самостійно. Спочатку мама не дозволяє лізти на гірку чи гойдалку «Не можна, не лізь, бо впадеш», а потім дивується чому він не може пограти на майданчику сам?! Але всі ми хвилюємось про наших дітей. Що ж робити? Намагатися пропонувати способи, які категорично не забороняють робити дитині ті чи інші речі, наприклад, «на гірку можна, але зі мною поки ти не навчишся», «вазон з квітами чіпати можна, але легенько, не рвати», «пісок кидати можна, але так, щоб ні в кого і не влучив»…
2. Дозвольте дітям робити вибір: «Ти хочеш одягнути сьогодні синю футболку або зелену з котиком?». Таким чином ми демонструємо дитині, що поважаємо її думку і заявляємо, що вона сильна і може сама брати на себе відповідальність за певні речі (ми формуємо здорову самооцінку).
3. Навчіть дитину просити про допомогу і, коли вона щось робить або тільки намагається робити, ніколи не влазьте(звісно якщо це не шкодить здоров’ю) поки вона сама вас не попросить.Так ви вчите дитину самостійно долати труднощі.
4. Перш ніж щось зробити замість дитини спробуйте словесно розказати малюкові як слід вчинити.Наприклад, «щоб застібнути блискавку, однією рукою притримуй замочок, а іншою тримай за низ», «щоб краще зняти шкарпетку, треба почати з п’яточки, спробуй», «щоб відкрити кришку, інколи треба спочатку натиснути, а потім прокрутити», «щоб постругати олівець треба спочатку вставити його, щільно притиснути і крутити, спробуй»
5. Якщо дитина задає Вам запитання, спробуйте не відповідати одразу, а спитати її, як вона сама думає.Зазвичай дитина починає фантазувати і у висновку сама може відповісти на своє запитання. Ви завжди встигнете дати правильну відповідь. Якщо ж ви самі не знаєте відповідь на запитання, не шукайте її замість дитини, а запропонуйте малечі шукати відповідь за межами дому чи сім’ї(звичайно це для більш старших діток). Наприклад, «запитай у зоомагазині», «про це тобі можуть розповісти в магазині побутової техніки», «можна подивитись в мережі Internet».
6. Бувають такі періоди, коли діти намагаються «зливатись» з батьками.(Мушу наголосити, що це нормальні періоди розвитку особистості). В таких випадках малеча просить робити все за них (навіть ті речі, які здавалося б дитина вже давно робить сама). В такі моменти треба вміти домовлятися з малечею, наприклад, «давай ти одягнеш правий кросівок, а я тобі лівий», «давай класти тобі в ротик суп по черзі – одну ложку я, іншу – ти», «давай разом спробуємо застібнути блискавку на куртці». Але намагайтесь не робити замість дитини. Просто підтримуйте її.
7. В залежності від віку дитини, намагайтесь питати думку малечі коли вирішуєте сімейні справи. «Ти хочеш, щоб ми поїхали до бабусі сьогодні ввечері чи завтра вранці?»
8. Якщо вас запитують про малечу в присутності неї самої, дозвольте дитині самій відповісти.І взагалі, не обговорюйте дитину в її присутності, неважливо, наскільки вона ще маленька. Коли діти чують, як їх обговорюють, вони відчувають себе предметами, власністю своїх батьків.
9. Хваліть дитину за успішні прояви самостійності.Але не просто словом «молодець». Бажано, щоб похвала була описовою. Тобто, якщо дитина самостійно зібрала іграшки, доречно було б сказати: «я бачу чистий килим і складені в корзину іграшки, навіть той конструктор, який вже декілька днів лежить в кутку. А ще як ти гарно поскладав пазли! Так, що коробка тепер закривається! Мені дуже приємно заходити сюди. Молодець!» Завжди можна знайти, що описати.
10. Намагайтесь вводити моменти змагання. Наприклад, дитина не хоче сама складати іграшки. Запропонуйте «давай, хто швидше складе ці кубики до кошика!». Можна сказати про заохочувальний приз (ні в якому разі не пропонуєте дорогі речі). Це може бути: додаткова серія мультифільму, додаткова цукерка, банан…
11. Намагайтесь поступово зменшувати свою присутність і контроль за речами, які малюк вже навчився робити.
12. І на останок – довіряйте власній дитині.Вірте в те, що вона може справитися з будь-якими труднощами і завжди давайте їй шанс у цьому переконатися.

Бажаю  гарного настрою!
З повагою, практичий психолог Циріль Світлана

Якщо Ваша дитина постійно б’ється, кусає, щипає, штовхає інших дітей?

Перш за все, варто зрозуміти причини такої поведінки.

1.Дитина дуже маленька – поки що у неї немає інших способів відреагувати на ситуацію і проявити свої почуття.

2.У сім’ї часто відбуваються сварки. Батьки кричать або навіть штовхають один одного під час скандалів.

3.Ви застосовуєте фізичні покарання до дитини. Навіть легкий ляпанець по руці або сідницях формує уявлення малюка про те, як потрібно поводитися в тій чи іншій ситуації.

4.У родині занадто жорсткі правила. Ви часто сварите дитину або використовуєте принизливі фрази в її сторону.

5.Комп’ютерні ігри або перегляд фільмів, мультфільмів, в яких герої проявляють агресію стосовно один одного.

6.Батьки не приділяють достатньої уваги дитині. Дитина вибирає бійки як спосіб залучення уваги батьків. Краще «негативно» забарвленої, ніж ніякої.

7.Дитина відчуває труднощі в колективі (діти не приймають її) або з вихователем, учителем. Причини такої поведінки можуть критися в стані здоров’я дитини. Обов’язково обстежте малюка.

8.Ваша дитина пережила психологічну травму. Агресія може бути природною реакцією на ненормальну подію.

Ось кілька причин, через які дитина може бити інших дітей. Першим кроком до подолання цієї проблеми може бути зміна відносин між подружжям, відносин і поведінки батьків з дитиною, формування спокійної емоційної атмосфери вдома. Наведені нижче рекомендації допоможуть впоратися зі складною ситуацією.

– Не карати дитину та в жодному разі не можна бити дитину, якщо вона кого-небудь образила. Це лише посилить напругу. Ситуація піде по колу.

– Виключіть проблеми зі здоров’ям малюка, пройдіть необхідне обстеження у спеціаліста.

– Якщо дитина перенесла психотравматичну ситуацію, зверніться по допомогу до дитячого психолога.

– Слідкуйте за власними реакціями на ту чи іншу подію, діти багато в чому копіюють поведінку своїх батьків.

– Якщо малюк ще занадто малий, запасіться терпінням і спокійно вчіть його, як вести себе в тій чи іншій ситуації, покажіть соціально прийнятні способи проявлення агресії, навчіть його проявляти агресію без заподіяння шкоди іншій дитині.

– Ніколи не застосовуйте фізичні покарання до вашої дитини.

– Перегляньте сімейні правила. Можливо, у вас вдома багато заборон або ви занадто суворі до дитини. В такому разі малюк занадто напружений, тому буде шукати способи розрядки.

– Говоріть з дитиною про її та свої почуття. Особливу увагу приділіть таким почуттям, як образа та злість. Чи може син або дочка прямо говорити вам про те, що він на вас образився або розлютився?

– Стежте за тим, що дивиться ваша дитина по телевізору та в які ігри грає.

– Приділяйте достатньо уваги дитині. Ваше завдання – не тільки погодувати, випрати, приготувати їжу, але і поговорити, пограти з дитиною, поговорити про її переживання і просто про те, як пройшов день.

– Якщо у дитини виникли проблеми в дитячому колективі, допоможіть налагодити відносини з дітьми.

– Щоб виробити у малюка навички поведінки в складних ситуаціях, використовуйте казки або розігруйте сценки. Діти зазвичай дуже активно долучаються до таких ігор. Обов’язково обговорюйте той чи інший вчинок кожного героя.

Шановні батьки, пам’ятайте: в такій ситуації найкращі ваші соратники – терпіння, послідовність, м’яка наполегливість і, звичайно, любов до вашої дитини.

 

З повагою, практичий психолог Світлана Сергіївна

7 ЧУДОВИХ КНИГ, ЯКІ ВАРТО ПОЧИТАТИ РАЗОМ З ДІТЬМИ

Як розповісти дітям про складне? В цьому вам, шановні батьки, допоможуть книги. Тут ви знайдете відповіді на всі дитячі запитання простою, доступною їм для розуміння, мовою.

1. Гжегож Касдепке “Велика книга почуттів” 

Це справжня революція у вихованні дітей! Разом із цією книгою дітлахи ознайомляться із різноманітними почуттями, а отже пізнають себе! Це збірка кумедних оповідань про пані Мілку, особливу виховательку , клоуна з лялькового театру й дітлахів із дитячого садочка, яких ви неодмінно полюбите. У «Великій книзі почуттів» ви знайдете, зокрема, історії про смуток, сором, зневагу, ревнощі, любов, ненависть, чесність, повагу, сміливість, співчуття, страх, почуття вини, а ще розповідь про те, звідки беруться діти. Наприкінці кожного оповідання є практичні поради для дітей та дорослих.

2. Бретт Дорис “Жила-была девочка, похожая на тебя… Психотерапевтические истории для детей»

Що говорити дитині, яка боїться темряви? Або маленькому педанту, який відмовляється робити те, що у нього відразу не виходить добре? Або тому, кого докучають в школі однолітки? Або тому, хто пережив розлучення батьків? … У книзі австралійського дитячого психолога Д.Бретт читач знайде цілу купу прикладів, рецептів та рекомендацій для цих та багатьох інших проблемних ситуацій.

3. Анна Герцог “Не в капусті і не лелека”

В Оскара та Мії скоро з’явиться братик чи сестричка. І це страшенно цікаво! Як малюк взагалі опиняється в маминому животику? Чи падає йому на голову їжа, коли мама обідає? Чим відрізняються хлопчики від дівчаток? На всі ці дитячі запитання книга має делікатні пояснення з цікавими розповідями та картинками. Наприкінці книги, дізнавшись багато нового, Мія та Оскар радіють народженню маленького братика.

4. Окесон Ким Фупс, Эриксон Эва «Как дедушка стал привидением»

Дана книга допоможе дитині зрозуміти і пережити втрату. Книга про те, як жив-був хлопчик, якого звали Його Есбен, і був у нього дідусь, якого він називав Дідусем. Але одного разу все змінилося, вірніше, Есбен і раніше називав свого дідуся Дідусем, тільки Дідуся не стало. Мама сказала Есбен, що Дідусь відправився на небеса, а тато сказав, що Дідуся поховають і він стане землею. Але батьки помилялися, бо в той же вечір Дідусь повернувся і сів на комоді в кімнаті Есбена. З книжки про привиди Есбен і Дідусь дізнаються, що люди стають привидами, якщо щось не доробили у своєму житті. Дідусь приходить до хлопчика щоночі, і вони разом намагаються згадати, що  ж  Дідусь забув.

5. 5.Петрановская Людмила «Что делать, если…».

Відомий дитячий психолог в захоплюючій формі розповість вашій дитині як правильно діяти в складних ситуаціях, з якими вона стикається на кожному кроці, а барвисті кумедні картинки допоможуть їй подолати страх і уникнути небезпеки. Ви дізнаєтеся що робити, якщо: ти загубився; не встиг вийти з вагона метро; ти один вдома, а в двері дзвонять; тобі зустрілися чужі собаки; твоя кішка залізла на дерево; занадто жарко і занадто холодно; погода стає небезпечною; тебе дражнять хлопці; з тобою ніхто не дружить; тебе сильно кривдять; пристає незнайомий чоловік; ти боїшся темряви і монстрів.

6. 6. Петрановская Людмила “Что делать если…2”

У новій книзі відомого психолога мова піде про вибір, про прийняття рішень, про відповідальність, про те, як важливо вміти оцінювати ризики. Вона стане розумним співрозмовником для школярів і безцінним помічником для їхніх батьків. Ваші діти дізнаються що робити, якщо: поранився, у будинку вимкнули світло, застряг у ліфті, у будинку почалася пожежа, щось сталося під час купання, вчитися важко, друзі замислили щось погане чи пропонують спробувати наркотики, закурити або випити.

7. Р.М. Ткач – «Сказкотерапия детских проблем»

Казкотерапія, коригуюча поведінку і настрій дитини, є одним з найбільш обережних і приємних методів виховання. Слово фантазії засвоюється надовго, тому що містить приховане навіювання. Головне, щоб казка мала відповідний алгоритм, точно спрямований на вирішення конкретної проблеми, що враховує канали сприйняття дитини і, звичайно, її інтереси.

Книга розкриває секрети психологічної допомоги дітям від 3 до 10 років. Автор просто і докладно передає дбайливим батькам і початківцям психологам знання, приклади та рекомендації для вирішення багатьох проблемних ситуацій за допомогою терапевтичних казок.

 

Бажаю щоб у Вас все було гаразд!

З повагою, практичний психолог Циріль Світлана

Першокласник сьогодення і першокласник в минулому – різні поняття. В наш час від дитини в першому класі вимагають більше, ніж це було раніше. Тому, щоб адаптація до школи проходила нормально і у дитини не зникло бажання вчитися, малюк повинен бути ГОТОВИЙ ДО ШКОЛИ.

Існує ряд показників, за якими ми можемо визначити чи готова дитина до школи. Тут зібрані всі основні критерії, за якими психологи здійснюють відбір.

Отже, було б добре якби дитина змогла б:

1. Назвати себе (П. І. Б.), маму, тата, бабусю, дідуся (орієнтація у внутрішньосімейних зв’язках)
2. Знати пори року, кількість і назви місяців у році, днів у тижні. Знати які зараз рік, тиждень, день. Вміти відповісти на питання типу «Коли птахи відлітають на південь», «Коли холодно і іде сніг», «в який день люди не ходять на роботу», «В яку пору року листя жовтіє»
3. Розказати назви всіх оточуючих її предметів: меблі, посуд, одяг, побутові та електроприлади, рослин, тварин, явищ природи, назви улюблених мультфільмів, казок, книжок, імена улюблених героїв.
4. Вміти прочитати (можна по складам) невеликий, простий текст з декількох речень.
5. Бути в змозі написати або скопіювати просту фразу, наприклад, «він їв суп»
6. Володіти навичками узагальнення (в картинках вибрати що об’єднує), виключення з ряду.
7. Знаходити схожість і відмінності між предметами.
8. Вміти скласти розповідь за картинкою або за серією картинок.
9. Знати основні геометричні фігури – коло, овал, прямокутник, трикутник, квадрат, вміти їх намалювати.
10. Запам’ятати 5-7 слів з 10 чітко названих.
11. Вміти розповісти напам’ять невеликий вірш.
12. Вміти відповісти на питання: що буває раніше – обід чи вечеря, хто більший – корова або коза, у корови дитинча теля, а у коня?
13. Знати 10-12 основних кольорів.
14. Вміти намалювати фігуру людини з усіма основними частинами тіла.
15. Слухати казку і переказати ключові події.
16. Утримувати увагу на заданому виді діяльності 10 хв.
17. Розуміти що таке школа, чим там займаються і навіщо туди ходять.
18. Вміти визначати напрямок: вперед, назад, направо, наліво, вгору, вниз.
19. Уважно слухати і виконувати завдання, які пропонуються в усній формі.
20. Може самостійно виконувати необхідне завдання за зразком, який сприймається зором.

Фізіологічні показники:

1. Зміна не менше 5 молочних зубів на корінні.
2. Дістає рукою через верхівку до верхньої частини протилежного вуха (Філліпінський тест).
3. Якщо дитина стоїть боком проявляється прогин хребта в попереку.
4. Яскраво проявляються суглоби на пальцях і колінах.
5. Вміє кидати і ловити м’яч.
6. Вміє зав’язувати шнурки, застібати ґудзики, блискавки – це ознака розвитку дрібної моторики.
7. При рукостисканні – її великий палець вгорі.
8. Скачок в зрості.
9. Може повторити прості пальчикові ігри (наприклад, по столу переминати пальцями, зробити пальцями «перемога» і т. д.)

P.S.: мені важливо знати, чи Вам цікаві статті і що ще Ви б хотіли тут дізнатися. Тому пишіть мені, будь ласка, у Facebook (Циріль Світлана – https://www.facebook.com/profile.php?id=100001638325760) та Viber (0989958397).

З нетерпінням чекаю Ваші повідомлення!

Способи ПОДРУЖИТИ

БРАТІВ І СЕСТЕР

Хочу познайомити Вас з прийомами, які зміцнюють прихильність між сиблінгами (братами і сестрами).

• Давати дітям можливість піклуватися один про одного (не змушувати, а підтримувати ініціативу). Наприклад, якщо одна дитина образила іншу, можна дати певний час, щоб вона спробувала її втішити, а не поспішати самостійно заспокоювати. Кривдник при цьому зрозуміє, що в його силах не тільки зіпсувати атмосферу, але й налагодити її теж.
• Підказувати дітям, як вони можуть один одному допомогти,робити щось разом.
• Не говорити, що ви любите всіх однаково, а підкреслювати індивідуальністьі важливість кожної дитини окремо.
• Не давати (часу, солодощів і т.д.) однаково, а кожному по потребі.
• Не порівнювати дітей один з одним!Навіть якщо порівняння здається позитивним для обох, це може підштовхнути їх до подальшої конкуренції. Краще порівнювати кожну дитину з її минулими досягненнями.
• Не можна навішувати ярлики і давати дітям фіксовані ролі в сім’ї.Якщо одну дитину називають “наш танцюрист” або “співак”, то це знецінює цю область розвитку для інших дітей, а сама дитина буде змушена застрягти в цьому званні, навіть якщо захоче поміняти свої інтереси.
• Кожній дитині потрібно намагатися приділяти час наодинці, без інших дітей.
• Якщо обидві дитини вимагають уваги одночасно, потрібно періодично відволікатися і на старшого, навіть якщо молодший зовсім немовляі здається, що його потреби важливіші.
• Не придушувати конфлікти, а визнавати право дітей на негативні почуттяодин до одного, вчити їх правильно висловлювати свої емоції.
• Намагатись не втручатися і виносити свій вердикт. Іноді достатньо просто вислухати обидві сторони і визнати їх право на злість і образу. Коли вони висловлять свої претензії батькам, їх напруження по відношенню один до одного спадає.
• Озвучувати невисловлені почуття при конфлікті, коли самі діти їх не усвідомлюють.
• Не приймати нічию сторону в конфлікті, так як навіть дитина, яка начебто ініціює агресію, спочатку сама відчуває фрустрацію від неможливості зробити щось по-своєму.
• Нагадувати про позитивні моменти, які нещодавно мали місце, коли одна дитина подбала про іншу, допомогла їй, розсмішила, зробила комплімент.
• Говорити про те, що сім’я – це найголовніше, що брат або сестра завжди будуть поруч, як би вони не сварилися.
• Не забувати, що старші діти теж завжди залишаються дітьми,вони теж маленькі, не можна вимагати від них чогось тільки тому, що вони “вже великі” і повинні терпіти, допомагати, почекати і т.д.
• Не змушувати старших піклуватися про молодших, не ставити їм в обов’язок певні рутинні справи.Якщо дитина хоче допомогти, робить це постійно – це можна приймати і заохочувати. Але вона завжди має мати право передумати і перестати вам допомагати.
• Вибудовувати прихильність відповідно до вікових рівнів,тобто, починати з рівня почуттів, давати дітям торкатися один до одного, вчити їх робити це обережно, не виключати фізичний контакт з немовлятами, навіть якщо вам страшно. При цьому завжди бути поруч. Потім підключати прийоми, які зміцнюють прихильність на наступних рівнях.
• Заздалегідь не давати старшій дитині помилкових надій, що малюк народиться і буде з нею грати, буде її любити.Краще описувати майбутнє якомога реалістичніше, що гратися вони зможуть ще не скоро, а спочатку малюк буде плакати, їсти і спати, часто лежати у мами на ручках.
• Можна влаштовувати “ляльковий спектакль” з молодшою дитиною, навіть, поки вона ще не говорить, вимовляти фрази замість неї, бігати з нею за старшим в наздоганялки, озвучувати, що це ніби вони разом “грають” один з одним.
• Заохочувати інтерес і турботу старшого про молодшого, контролювати і вчити, як це потрібно робити(водити його ручки своїми руками, наприклад), не обмежувати їх контакти в моменти, коли старший щиро хоче зблизитися з молодшим, навіть якщо у нього спочатку погано виходить. Це дуже крихке бажання, яке можна легко зруйнувати заборонами або своєю бурхливою реакцією.
• Не розділяти дітей після народження молодшого, не віддавати старших в садок, няні, бабусям.Чим більше часу діти проводять порізно, тим менше у них можливостей навчитися мирному співіснуванню, пізнати один одного, співналаштуватися.
• Поставити поруч ліжка, щоб вони були фізично ближчими один до одного.
• Давати старшому побути малюком, якщо йому хочеться(дозволяти полежати в дитячому ліжечку, поносити його на ручках, загорнути в пелюшку, допомагати одягатися, годувати з ложечки або з пляшечки і т.д.).
• Видати старшому персональну “ляльку” – ляльку, щоб він міг з нею проробляти ті ж дії, що і мама зі своїм немовлям.Зшити/купити ляльковий слінг, одяг, пожертвувати памперс, пелюшку і т.д.
• Влаштовувати спільні купання, валяння, сидіння на колінах у батьків, носіння в слінгу/на рукахдвох одночасно, якщо вистачає сил.
• При перегляді фото і відео підкреслювати схожість дітей і відзначати їх індивідуальністьв одному і тому ж віці.
• Виділити кожній дитині зону тільки для її речей, не дозволяти іншим дітям брати їх не запитавши у господаря.
• Враховувати індивідуальні інтереси кожної дитини(не вибирати між танцями для доньки і боротьбою для сина і тим більше не віддавати доньку на боротьбу за компанію).
• Організовувати спільні сімейні справи– особливо гарними є походи і поїздки.
• Вибирати з однією дитиною подарунки для інших, заодно можна обговорити, чим вони захоплюються, що люблять.
• Вчити старшого, чим він може зайняти молодшого, щоб спільна гра була продуктивною– видати йому іграшку, навчити нескладним діям в загальній грі, відволікти. Таким чином у молодшого буде менше спокуси влізти на територію старшого і щось йому зіпсувати, викликавши у того невдоволення

З повагою,

практичний психолог Світлана Сергіївна

ВАШ МАЛЮК НЕ ХОЧЕ ОДЯГАТИСЯ?

1. Для початку дізнайтесь чи зручний одяг для вашої дитини, чи приємний до тіла, чи правильний розмір.
2. Іноді не варто декларативно оголошувати дитині: «А зараз ми будемо одягатися!» – І насуватися на неї з купою речей.Це може її налякати і все зіпсувати. Навпаки, краще почати одягати малюка непомітно, між справою, коли він, наприклад, поглинений грою або розгляданням картинок в книжці.
3. А іноді варто попередити дитину, що будемо одягатися. Це діє для більш старших діток.Таким чином ми даємо можливість малюкові доробити розпочату справу.
4. Давайте малюкові більше проявляти самостійність.Нехай він сам одягне ті речі, які вміє. Намагайтесь періодично розширяти коло «самостійних речей».
5. Зробіть процес одягання цікавим– порахуйте пальчики, назвіть їх, коли одягаєте рукавички; порахуйте ґудзики, обговоріть їх кольори поки застібаєте кофтину; розкажіть історію про потяг, який їде в тунель, коли рука потрапляє в рукав. Захопіть малюка самим процесом одягання. Намагайтесь не мовчати.
6. Давайте дитині можливість обирати одяг. Зробіть загальні рамки, наприклад одягаємо светр, а дитина нехай вибере який саме – блакитний або з квіточками? Але не перестарайтесь. Взагалі намагайтеся менше «торгуватися», оскільки потім будь-яка прогулянка може перетворитися на торги.

7.Інколи погодьтеся на «незрозумілий» вибір дитини. Нехай дитина отримає власний досвід того, що в теплій кофті, коли на вулиці +30, дуже жарко.

8. Інколи намагайтесь разом з дитиною обрати одяг ввечері– коли вибір зроблено заздалегідь дитина менше капризує.
9. Старшим дітям надавайте право вибору, коли купуєте одяг. До чотирьох років діти вже зазвичай звертають увагу на те, як вони одягнені.
10. І на останок, пам’ятайте,ваш гарний настрій передається дитині. Якщо ви у гарному гуморі, процес одягання має проходити швидко!

Бажаю гарного дня!
Практичний психолог  Світлана Сергіївна

“Я НЕ ВМІЮ” АБО ЯК РОЗВИНУТИ МОТИВАЦІЮ

Кожен новий навик віддаляє дитину від батьків. Спочатку така самостійність в радість, але нові досягнення швидко перетворюються на буденні обов’язки. Зрозуміло, що багатьом дітям хочеться знову стати маленькими, сховатися за безліччю “я не вмію”. І єдине, що тут можна зробити – це постійно нагадувати, заспокоювати, переконувати що батьківські любов і турбота нікуди не подінуться.

1. “Давай подумаємо, де цьому можна навчитися?”

В Інтернеті подивитися, запитати у когось, в бібліотеку за книжкою сходити.

2. “Хочеш розповім, як я цьому навчилася?”

Дитина часто відчуває себе такою, що нічого не вміє серед всемогутніх дорослих і було б добре їй показати, що не завжди так було і не завжди так буде.

3. “Можливо є спосіб обійтися тим, що вмієш?”

Не виходить намалювати баранчика – малюй баранчика в коробці. Це дасть впевненість у своїх силах і коли-небудь баранчик вигляне з коробки.

4. “Спробуємо це зробити разом?”

Часто за словами про невміння стоїть небажання дитини залишатися наодинці з важкою або нудною справою.

5. “Давай я покажу тобі хитрий спосіб”.

Зрозуміло, що дитині хочеться не вчитися чомусь, а вже вміти це робити. І іноді є спосіб навчитися швидко.

6. “Хочеш навчитися або хочеш, щоб хтось зробив замість тебе?”
   Швидше за все дитина вибере другий варіант, але рано чи пізно дійде справа і до першого.
7. “Давай розберемо цю велику справу на маленькі і з’ясуємо, з якими моментами ти зможеш впоратися, а з якими потрібно тобі допомогти.”
8. “Нічого страшного, але у тебе добре виходить … (список успіхів)”.
   І правда, якщо подумати – яке колосальне число найскладніших навичок дитина освоїла за останні 5-10 років!
9. “Як думаєш, доведеться цього коли-небудь вчитися або можна обійтися?”

Не потрібно розповідати про необхідність деяких навиків, нехай дитина сама розбереться.

Бажаю щоб все завжди вдавалось!

З повагою, практичний психолог Циріль Світлана

24.04.2020 П’ятниця

15 ІГОР ДЛЯ РОЗВИТКУ ПАМ’ЯТІ 

1. Запам’ятай слова по порядку.Називаємо кілька слів, які дитина повинна запам’ятати і повторити в тому ж порядку. Для початку можна використовувати в грі лише декілька слів – 3-5. Далі можна ускладнювати правила гри, збільшуючи кількість слів. Наприклад: будинок, сонце, каша, лампочка, собака.
2. Хто загубився. Перед малюком викладаємо кілька іграшок (штук 5-6 не більше) і просимо запам’ятати їх. Далі малюк виходить з кімнати, а ми швидко ховаємо одну з іграшок. Повернувшись, дитина повинна уважно повинна визначити, хто ж утік і загубився.
3. Будиночок. Для цієї гри беремо кілька іграшок (підійдуть різні іграшки з кіндер-сюрпризів, маленькі машинки та ін. Невеликі іграшки). Просимо дитину запам’ятати іграшки. Після того, як малюк повідомляє, що запам’ятав – ховаємо іграшки в «будиночок» (роль будиночка може зіграти звичайна коробка). Просимо дитину пригадати всі іграшки, які сховалися. Після того, як всі іграшки відгадано, можна помінятися ролями, і тепер мама вгадує, хто ж сховався в будиночку
4. Картинки. Для цієї гри підійдуть будь-які кольорові картинки, якщо у вас є книжка з великою кількістю картинок, сміливо беріть її. Дитині показуємо картинку, і просимо запам’ятати все, що на ній зображено. Після того, як малюк подивився і все запам’ятав, картинку прибираємо і просимо дитину по пам’яті відтворити все, що він бачив.
5. Магазин. Відправляємо дитину в «магазин» при цьому називаємо те, що потрібно купити (для початку не більше 4-5 найменувань). Наприклад, хліб, морозиво, молоко, сир, шоколадку. Малюк біжить в іншу кімнату і перераховує татові-«продавцеві» все, що він хоче у нього купити. З часом список покупок збільшуємо. У таку гру можна грати і в реальному магазині. Виходячи з будинку, повідомте дитині, що вам необхідно купити в магазині. Прийшовши в магазин, нехай малюк по пам’яті допомагає вибирати необхідні продукти.
6. Розвідники. Перед виходом на вулицю оголошуємо дитині початок гри і пояснюємо умови. Необхідно на вулиці все запам’ятовувати, де що знаходиться, що відбувається, а повернувшись додому, «доповісти» татові, що бачив, акцентуючи увагу на деталях: якого кольору машина у дворі, кого зустріли в магазині, скільки кішок бігало біля сусіднього під’їзду …
7. Портрет. Пропонуємо малюкові уважно подивитися на маму і запам’ятати, у що вона одягнена. Далі мама виходить в іншу кімнату і щось міняє у своєму образі, наприклад, надягає шапку, шарф або змінює одну спідницю на іншу. Повертається в кімнату. Дитина уважно дивиться на маму і повідомляє, що змінилося в її образі.
8. Танцюємо. Ця гра допомагає в розвитку рухової пам’яті. Включаємо музику і відтворюємо під неї який-небудь нескладний рух. Наприклад, сісти навпочіпки, встати, а потім підняти руки вгору. Пізніше кількість рухів можна збільшувати. Дитина в свою чергу запам’ятовує рухи мами, а потім відтворює їх по пам’яті.
9. Повторюшка. Для гри використовуємо підручні матеріали: гудзики, монетки, рахункові палички. За допомогою перерахованих предметів викладаємо нескладне зображення, наприклад, будиночок або цифру 1. Пропонуємо дитині запам’ятати зображення, після чого малюк відтворює побачене.
10. Малюнок. Малюємо на аркуші паперу простий малюнок, наприклад, круг, трикутник, квадрат. Зображення протягом декількох секунд показуємо дитині, після чого прибираємо і малюк повинен відтворити малюнок на своєму листку. Спершу малюнки створюються простим олівцем, далі можна ускладнювати різними кольорами, формами, кількістю зображених на аркуші паперу предметів.
11. Знайди зображення. Дитині показуємо картку із зображеними на ній тваринами. Після того, як малюк уважно подивився і запам’ятав, картку прибираємо. Далі перед дитиною викладаємо кілька карток із зображеними на них різними тваринами, в тому числі і ту, яку дитина запам’ятовувала. Просимо малюка уважно подивитися на картинки і вказати ту, яку йому показували. На початку, можна обмежитися 4-5 картками, далі ускладнюємо вправу за допомогою збільшення кількості картинок.
12. Слова. У цю гру можна грати, як удвох, так і з групою дітей. Називаємо слово (наприклад, сонце), малюк його запам’ятовує, повторює і додає будь-яке додаткове слово (наприклад, озеро). Наступний гравець (або знову ви, якщо граєте удвох з дитиною) називає всі перераховані раніше слова і додає одне нове слово (наприклад, сонце, озеро, верблюд). Гра продовжується до тих пір, поки один з гравців не зможе відтворити всі раніше названі слова.
13. Знайди 10 відмінностей. Дитині демонструємо дві картинки, які мають незначні відмінності один від одного. Дитина, уважно вивчивши картинки, повинна знайти ці відмінності й назвати.
14. Меморі. Беремо кілька парних карток (для початку краще брати невелику кількість). Показуємо дитині зображені на картках картинки. Далі перевертаємо їх сорочками догори. Пропонуємо малюкові відкривати картки попарно. Якщо зображення збіглися, то вони видаляються з гри. Якщо ж картинки виявилися різні, то перевертаємо їх знову сорочками вгору і повертаємо на місце.
15. Дії. Дитині пропонуємо виконати дії в певному порядку. Наприклад, підійди до свого столу, візьми червоний фломастер і віднеси його на кухню.

Перераховані ігри на розвиток пам’яті не вимагають практично ніякої підготовки, але дуже цікаві дітям. Так непомітно, в процесі гри, ви з легкістю будете тренувати пам’ять малюкові, що в майбутньому йому знадобиться.

23.04.2020 Четвер

Речі, які не можна забороняти дитині

Молоді мами маленьких дітей, особливо якщо малюк перший, настільки занурені в турботу про його добробут, що часто намагаються захистити його навіть від тих речей, які дитині елементарно потрібні для розвитку. Ми програмуємо малюка на бездіяльність, аби тільки нам було спокійно, а потім дивуємося, чому він ні до чого не прагне, коли стає старшим. Оберігати дитину від реальної небезпеки потрібно, але є ті речі, які ні в якому разі не можна забороняти дитині. Не можна забороняти дитині:

1. Їсти самому. Звичайно, набагато простіше і чистіше нагодувати дитину самій. Але, заборонивши самостійно донести ложку собі до рота, ми заважаємо малюку дорослішати, відчувати себе великим, впевненим у своїх силах, брати на себе відповідальність. Це перші кроки дитини на шляху до самостійності. Тому, щоб не припинити бажання і прагнення до цієї самостійності, не заважайте її проявам! Плюс не забуваємо, що ця нехитра дія так само впливає на розвиток моторики.
2. Допомагати мамі. Ми постійно турбуємось, що малюк щось розіб’є, розіллє, не донесе до потрібного місця і всіляко його обсмикуємо і контролюємо, щоб він ні в якому разі нічого не чіпав і не розсипав. А проходить кілька років і скарги змінюються на інші:«Він нічого не хоче робити!». Чому? Та просто ми самі свого часу вплинули своїми заборонами на його бажання брати участь у домашніх справах. Малюку дуже важливо відчувати свою значність, розуміти, що він потрібен. Зверніть увагу, з яким завзяттям і бажанням малюк витирає стіл або пилососить. А ще йому дуже потрібні похвала і схвалення від батьків. Так що просіть дитину допомогти вам, дозволяйте допомагати та дякуйте за це, навіть якщо підлога протерта зовсім не ідеально, а половина борошна для млинців опиняється на столі. Дитина обов’язково навчиться цьому! Але тільки якщо побачить, що ви цінуєте її прагнення.
3. Помилятися. Помилки неймовірно важливі як для дітей, так і для дорослих. Помилятися і пробувати заново – єдиний шлях для розвитку! Не забороняйте малюку помилятися, дозвольте перевірити свої сили, щось зробити правильно, щось – не дуже. Тільки так він зможе зрозуміти різницю між тим, що добре, а що погано, до чого варто прагнути, а чого уникати. Життя без помилок – прямий шлях до бездіяльності.
4. Малювати та бруднитися. Часто мами не дають дітям олівці або фарби, щоб малюк не забруднився, не розмалював стіни, не наївся фарб. Але цього всього можна уникнути, зробивши фарби в домашніх умовах або купивши правильні, водорозчинні в магазині, виділивши місце та одяг для малювання, які легко відчистити. І нехай малює! Якомога більше! (Звичайно, в рамках його власних потреб). Бо малюнок – спосіб виявити свої почуття в той час, поки словами це зробити не завжди вдається.
5. Дуріти, шуміти, кричати та бігати. Таким способом дитина висловлює свої емоції, розслабляється, вихлюпує енергію, яка накопичилася. Звичайно, є місця, де така поведінка недоречна, але вдома дозвольте малюкові бути таким, як йому хочеться. Ваш будинок – місце сили й для нього! Спробуйте разом з малюком подуріти, пострибати та покидатися подушками, і відмінний вечір вам забезпечений! А до того ж, це залишить найбільш яскраві й теплі спогади про дитинство.
6. Лазити по спортивному майданчику на вулиці. Малюку потрібен виплеск енергії. І якщо вже ви не хочете, щоб він громив ваш будинок, то робити це на майданчику – найправильніший варіант! І звичайно ж, ми всі переживаємо, що він може впасти та щось зламати собі. Але найкращий спосіб цього уникнути – навчити малюка бути спритним і вміти добре триматися руками. Нехай тренується! Тоді ви будете впевнені, що в більш дорослому віці, коли він уже стане гуляти один, в нього буде достатньо умінь і спритності, щоб носитися по спортивному майданчику з іншими дітьми та не падати.
7. Гратися з водою. Вода – ідеальний засіб розвитку дитячої фантазії через гру, джерело великого щастя і відкриттів. Вона вабить не тільки малюків, а й старших дітей. Згадайте, яке захоплення завжди викликають пирскавки влітку. Тому, замість заборон на водні ігри, краще організуйте дитині простір і інструменти (каструлі, тазики та пелюшки, що вбирають вологу), приєднуйтесь до пустощів і отримуйте задоволення разом зі своїм допитливим чадом!
8. Чіпати тендітні речі. Не можна забороняти дитині чіпати тендітні речі. Краще будьте пильними та пояснюйте дитині, що з оцим варто бути обережнішим, кажіть, де може бути небезпека, як краще поводитися з цією річчю. Розкажіть, що її можна помацати, розглянути, а потім акуратно покласти на місце. Малюку часто просто хочеться доторкнутися. І йому складно буде навчитися берегти речі, якщо він не усвідомлює їх крихкість.
9. Не доїдати обід. Організм дитини – сформована біосистема, яка, якщо ви попередньо не нагодуєте її шоколадом і чипсами, достеменно знає, що потрібно з’їсти й в якій кількості. Організм це знає і підказує дитині, набагато краще, ніж це можете знати замість дитини ви збоку. Тому для формування правильного ставлення до їжі та щоб не закріпити звичку переїдати, дозвольте дитині самому регулювати розмір власної порції обіду. Повірте, вам це дозволить уникнути в майбутньому великої кількості проблем зі шлунково-кишковим трактом.
10. Розповідати небилиці. Не можна забороняти дитині розповідати небилиці. Вигадки – природна і дуже важлива частина розвитку дитини, яка дозволяє розвиватися її правій півкулі, що відповідає за функції творчості, пам’яті, інтуїції, за музикальність і емоції. Тому підтримайте цю гру в небилиці, проявіть щирий інтерес до розповідей дитини, так ви найкращим чином подбаєте про повноцінний розвиток вашого малюка.
11. Висловлювати свою думку. Пам’ятайте, що дитина – це маленька особистість, повноправний член сім’ї, і у неї теж може бути своя думка. Тому говоріть із нею на рівних, слухайте її та пам’ятайте, що вона теж має потреби, бажання, вона теж відчуває і думає! 

31.03.2020 Вівторок

7 ознак того, що ви круті батьки

Батьки часто хвилюються, що не так виховують своїх дітей.

Дуже легко потрапити у пастку, порівнюючи себе з іншими батьками чи шукати якісь вимірювані ознаки того, що ви хороші мама чи тато.

Проаналізуйте запропоновані ознаки 😉

• Ваша дитина показує різні емоції перед вами

Ми можемо не хотіти бачити стільки емоцій своїх малюків, але здатність дитини висловлювати гнів, сум чи страх перед вами є хорошим знаком, що їй емоційно безпечно поруч з вами.

Погано, коли діти ховають свої емоції від батьків.

Часто це ознака великої проблеми у стосунках дитини з мамою/татом.

Не закривайтесь від дитини і не відволікайте її від почуттів. Уважно слухайте і намагайтесь зрозуміти.

Це каже дитині, що ви можете допомогти їй впоратися з почуттями і зрозуміти її точку зору.

• Дитина приходить до вас, коли їй боляче або коли у неї проблема

Батьки роблять неймовірну роботу, коли дитина приходить до них зі своїми проблемами.

Це означає, що ви створили безпечну базу для своєї дитини, куди вона може прийти, коли буде треба.

Хороший спосіб заохотити дитину – відкрити обійми і вислухати їхні проблеми, навіть якщо це вам здається чимось мізерним.

• Дитина може обговорити з вами свої почуття та думки і не боятися вашої реакції

Це позитивна ознака того, що у вас з дитиною відкриті, гнучкі та сприйнятливі стосунки.

Деякі батьки мимоволі обмежують спілкування з дітьми через їхню поведінку.

Наприклад, через надмірну реакцію на думки чи почуття дитини, які татові чи мамі не подобаються.

Інші батьки виглядають настільки крихкими для своїх дітей, що малюки не хочуть турбувати тата чи маму думками та почуттями.

Коли батьки кажуть: “Моя дитина – це моя скеля” – це викривлення. Батьки є скелею, діти не повинні бути нею для батьків.

Якщо вам потрібна додаткова підтримка – попросіть її в іншого дорослого.

• Ваша реакція не критична і не навішує ярликів

Хороші батьки не навішують на дитину ярликів на кшталт “поганий”, “лінивий”, “неслухняний” чи “жадібний”.

Якщо ваша дитина їсть шоколадний бісквіт перед тим, як його встигне скуштувати хто іще, чудовий тато чи мама фокусуються на її поведінці:

“Ти з’їв усе і не поділився ні з ким. У нашому домі важливо, щоб ти ділився з братиком/сестричкою. Як гадаєш, ти міг би так робити для своєї родини?”.

Це звучить зовсім не так як: “Ти жадібна дитина. Іди до своєї кімнати”.

• Ви заохочуєте дитину розвивати свої інтереси та таланти

Коли ви заохочуєте дитину розвивати свої інтереси та таланти, це допомагає їй відчути, що таке майстерність та досягнення.

Це може позитивно провести дитину через підліткові роки та перші роки дорослості.

Такий підхід навчає наполегливості та допомагає захиститися від ризикованої поведінки.

Це чудово – досягти успіху в тому, що любиш.

Батьки, які спрямовують дитячі інтереси, щоб заповнити свої нездійснені мрії – обирають згубний шлях.

Коли ви змушуєте дитину досягати успіху в чомусь з власних причин, усе може піти намарно, навіть якщо виглядає, що вони все роблять гаразд.

Діти можуть відчувати себе невдахами, відчувати тиск і контроль.

• Ви створюєте кордони у поведінці, щоб убезпечити дитину

Чудові батьки скеровують поведінку дітей, встановлюючи кордони та обмеження.

Діти, яких не обмежують, часто закінчують з багатим списком проблем чи втрат.

Кордони допомагають дітям відчувати, що їх люблять і цінують, навіть якщо вони інколи порушують правила.

Ось деякі приклади корисних лімітів: лягати спати щодня у тій же годині, з повагою розмовляти з членами родини.

• Ви виправляєте свої помилки

Здатність виправляти розрив стосунків з дитиною – ознака чудової мами чи тата.

Якщо ви накричали, надмірно на щось зреагували чи обізвали дитину, важливо відновити стосунки з малюком.

Поговоріть з дитиною про те, що ви дуже хотіли б впоратися з ситуацією.

Поясніть, що вам завадили сильні емоції, і ви не могли зреагувати так, як мали.

Шукати ознаки того, що ви круті батьки – навчили дитину читати чи їсти здорову їжу, наприклад – заманливо.

Але успішне батьківство – це створити безпечне середовище для дитини.

Створити місце, де дитина процвітатиме. Воно складається з любові, поваги та зв’язку з дитиною.

 

Бажаю гарного настрою!

З повагою, практичний психолог Циріль Світлана

 

30.03.2020 Понеділок

10 щоденних звичок, які підсилять ваш зв’язок з дитиною

Зв’язок батьків з дитиною – єдина причина, чому діти свідомо дотримуються наших правил.

Дитина, яка відчуває міцний зв’язок з батьками, хоче співпрацювати з ними.

Вчені нагадують: щоб стосунки були здоровими, що на кожну негативну взаємодію нам потрібно 5 позитивних.

Багато часу ми проводимо з дітьми, скеровуємо їх, поправляємо, нагадуємо про щось, критикуємо, бурчимо, ниємо і навіть кричимо – тому важливо стежити за тим, щоб “формула” 5 взаємодій працювала.

1   Прагніть до 12 обіймів з дитиною щодня

Сімейний терапевт Вірджинія Сатір сказала: “Нам потрібно четверо обіймів щодня для виживання. Нам потрібно вісім обіймів щодня для підтримки, і 12 обіймів для росту”.

Найперша річ зранку – пригорнути дитину на кілька хвилин, а остання річ у дні – обійняти дитину перед сном.

Обіймайте дитину, коли прощаєтесь з нею, коли зустрічаєтесь, і часто просто так.

Покуйовдіть їй волосся, погладьте / поплескайте по спині, обійміть за плечі.

Зустріньтеся з дитиною очима й усміхніться, це ще один вид дотику.

2 Грайтеся

Сміх і пустощі допомагають вам тримати зв’язок з дитиною, стимулюючи ендорфіни та окситоцин у вас обох.

Зробіть сміх щоденною звичкою, це також дає дитині шанси “просміятися” свої тривоги за смуток, щоб вона не відчувала себе самотньо і була більш схильна відкритися.

Гра допомагає дітям хотіти співпрацювати.

3 Коли ви взаємодієте з дитиною – вимкніть гаджети

Справді. Дитина запам’ятає на решту свого життя, що вона була такою важливою для своїх батьків, що вони вимикали свої телефони, щоб її послухати.

Навіть вимкнення музики в машині – потужне запрошення до спілкування.

4 Спілкуйтесь перед і під час перехідних періодів

У дітей бувають складні часи, коли вони з одного періоду дитинства переходять в наступний.

Якщо ви подивитесь в дитячі очі, назвете на ім’я, знайдете зв’язок, змусите дитину сміятись, то впевнитесь, що у неї є внутрішні ресурси скерувати себе через перехідний період.

5 Окремий час на кожну дитину

Робіть усе, що треба, щоб виділяти 15 хвилин на кожну дитину окремо, щодня.

Робіть, що дитина хоче, або що хочете ви.

У дні вибору дитини просто скеруйте свою любов у напрямок, який вона покаже.

У “свої” дні спробуйте якісь активності. Пограти ігри чи зайнятись чимось іншим, щоб дитина сміялась.

6 Запросіть емоції

Дитині потрібно висловлювати свої емоції, або вони почнуть керувати її поведінкою.

До того ж, це можливість допомогти дитині впоратись з різними ситуаціями, через які вона сумує. Завдяки цьому ви зблизитесь ще більше.

Тож зберіть все своє співпереживання, не дозволяйте злості брати гору, і запросіть у вашу розмову емоції – сльози і страхи – вони завжди ховаються за злістю.

Пам’ятайте, що ви та людина, якій дитина достатньо довіряє, щоб при вас поплакати.

Визнайте почуття дитини і запропонуйте зрозуміти її біль.

Зрештою, дитина відчує себе більш розслабленою і ближчою до вас.

Так, це дуже важко.

Регулювати власні емоції перед засмученою дитиною – одне з найважчих завдань батьків.

7 Слухайте, співпереживайте

Зв’язок починається зі слухання.

Прикусіть свій язик, якщо треба, можете додавати лише: “Ого! Вау! Ясно.. Справді? Як це було? Розкажи трошки більше”.

Звичка дивитись на речі з перспективи дитини запевнить її, що ви поважаєте її і шукаєте найкращих для вас обох рішень.

Це допоможе вам бачити причини поведінки дитини, яка в іншій ситуації могла б здатися вам божевільною.

А також допоможе регулювати ваші власні емоції, в тому числі під час сварок.

8 Сповільніться та смакуйте моменти

Ви не лише женете дитину за її графіком. Тому можете провести кілька хвилин разом перед сном.

Кожна взаємодія впродовж дня – це можливість зв’язку з дитиною.

Сповільніться і розділіть цей момент з дитиною.

Дозвольте їй понюхати ягоди перед тим, як помнути їх на пюре чи зробити пиріг.

Коли допомагаєте дитині помити руки, покладіть свої руки під струмінь води разом з дитячими, і розділіть відчуття.

Понюхайте її волосся, послухайте сміх.

Подивіться в дитячі очі і зустріньте їхнє серце відкритим своїм.

9 Пригортання перед сном та спілкування

Лягайте з дитиною в ліжко трохи раніше, поясніть, що хочете провести з нею час, обіймаючись і спілкуючись у темряві.

Ці моменти єднання запрошують дитину розповісти, що сталося у школі, як ви гаркнули на неї зранку, чи про переживання про завтрішню поїздку.

Вам прямо зараз горить вирішувати якісь проблеми? Ні. Тоді просто послухайте.

Запевніть дитину, що чуєте її хвилювання, що ви разом вирішите їх, завтра.

Наступного дня так і зробіть, не порушуйте слова.

Ви здивуєтесь, наскільки поглибляться ваші стосунки.

І не позбувайтесь цієї звички, коли дитина виростає.

Часто ніч – єдиний час, коли підлітки готові вам відкритися.

10 Коли ви з дитиною – пориньте “в неї” на 100%

Більшість з нас проживають життя ніби в напівприсутності в ньому.

Але у вашої дитини – лише 900 тижнів дитинства перед тим, як вона покине дім.

Вона може піти перед тим, як ви її пізнаєте.

Спробуйте це на практиці. Коли взаємодієте з дитиною, віддайтесь цьому на 100%.

Будьте прямо тут і прямо зараз для неї, відпустіть все інше на час спілкування.

Ви не зможете так робити постійно, але можете перетворити на звичку робити так кілька разів на день.

Згодом побачите, як час на таке спілкування з’являється все частіше.

Ви побачите, що такі речі створюють моменти з дитиною, що розтоплюють серце.

Можливо, саме зараз найкращий період, щоб запровадити такі звички!

 

Бажаю гарного настрою!

З повагою, практичний психолог Циріль Світлана

 

27.03.2020 П’ятниця

Як замінити “НІ” на “ТАК” у спілкуванні з дитиною?

Чи задумувались ви коли-небудь про те, що у щоденному спілкуванні батьків з дитиною заперечення «НІ» або «НЕ» може прозвучати приблизно 400 разів? Не може бути, скажете ви, але якщо почнемо рахувати скільки всього ми забороняємо робити дитині, то ця цифра не буде здаватись нам фантастичною.

Психологи кажуть, що постійне використання заперечних та заборонних слів батьками дратує дитину, а з часом вона до них звикає, і не чує їх, або робить вигляд, що не чує. Мало того, діти, які постійно чують «ні» або «не» мають бідніший запас слів у порівнянні з дітьми, батьки яких намагаються зменшити використання цих слів.

Питання полягає не в тому, щоб дозволяти дитині усе, що їй заманеться, а в тому, як замінити заперечні слова іншими словами. Пропоную вам ідеї та методи, які можуть вам у цьому допомогти:

1. Спробуймо «НІ» замінити словом «ТАК». Як? Наприклад, якщо перед обідом дитина просить: «Мамо, дай мені тістечко!», не відповідайте «ні» і не читайте лекцію про правильне харчування, а просто скажіть: «Після обіду отримаєш тістечко».
2. Поясніть дитині, чому ви не хотіли б, щоб вона щось робила. Наприклад, якщо маля тягне кішку за хвіст, скажіть їй, що «кішці боляче, коли ти так робиш, вона буде сумною, якщо ти її чіпатимеш». Зрозуміло, що маленькі дітки ще можуть не розуміти цього, але постійно пояснюючи дитині, що наші дії впливають на інших і що почуття інших потрібно розуміти, ми одночасно емоційно розвиваємо її.
3. Надайте дитині можливість вибору. Наприклад, якщо дитина у квартирі хоче кидати м’ячик, ми можемо запропонувати їй: «Удома ми котимо м’ячик, а на дворі ми його кидаємо. Що б ти хотів робити? Ти обираєш!» Дуже добре, коли малята змалку можуть самостійно приймати деякі рішення у своєму маленькому житті, але зверніть увагу на те, щоб запропоновані варіанти були зрозумілі дитині.
4. Важливо, щоб ми розуміли та приймали почуття дитини.  Якщо її навіть підйомним краном не можна забрати з дитячого майданчика, ми повинні розуміти, як їй важко піти звідти, де вона себе так добре почуває. І якщо уже потрібно йти звідти, то допоможіть їй: візьміть за ручку, обійміть її, поцілуйте, можливо, так дитині легше буде покинути улюблене місце.
5. Дуже корисним та дієвим є спосіб «запропонуй іншу дію і покажи її». Наприклад, дитина може тільки тому вдарити молодших сестричку чи братика, тому що ще не вміє спілкуватись. Покажіть їй, що краще сестричку обняти або поцьомати, аніж штовхати чи бити.
6. Трохи гумору теж не завадитьу методі «покажи і скажи». Якщо дитина, наприклад, постійно розмахує ніжками, коли сидить, можна схопити ніжки і сказати: «Ніжки, зупиніться!» або «Ніжки, тихіше!»
7. Якщо дитина візьме у руки щось заборонене або небезпечне (наприклад, ножиці), замість того, щоб негайно вихопити їх з рук дитини, можна повивчати трохи «небезпечний» предмет з мамою. Потім мама скаже, що цей предмет для дітей не потрібний (небезпечний) і піде разом з дитиною шукати «щось інше, цікавіше» для малятка.
8. Якщо, наприклад, дитина вирішила дослідити  на вміст сміттєву корзину або підняти сміття на вулиці, спробуймо замість «не можна», сказати: «Від сміття будеш брудний та можеш захворіти!»
9. Якщо дитина звертається до вас із проханням, яке може мати відповіддю і «так» і «ні», попросіть у дитини час на роздуми. Назвіть термін, коли ви їй відповісте або коли можна буде про це поговорити знову.
10. Важливо дотримуватись власних слів!Замість порожніх погроз, потрібно діяти. Якщо щось заборонено, або повинно бути виконано, то дитина має розуміти, що цього слід дотримуватись.

 

Можна привести ще багато методів та способів уникнути слів «НІ» або «НЕ», усе залежить від вашої фантазії та винахідливості.

Ви можете запитати: у якої мами є час та сили на усі ці методи, коли моя дитина, не дивлячись на мої зауваження, не може оминути 35-ту калюжу по дорозі на майданчик?

У тому то й справа, що те, що не працює 35 разів підряд, не працюватиме й надалі, тому потрібно шукати нові способи, щоб дитина нас чула й звертала на наші слова та дії увагу!

 

Для дієвого використання вищеназваних методів потрібно пам’ятати про дві речі. Перша: при їх застосуванні ви повинні бути вірогідними, тобто якщо ви, наприклад, розгнівані, не потрібно усміхатись. Дитина повинна відчувати ваші почуття, інакше вона вам не повірить.

Друге. Ви повинні розуміти, що одразу успіху, мабуть, не досягти. Треба бути терплячим та наполегливим. Навіть якщо спочатку дитина не реагуватиме, вона відчуватиме, що спосіб, яким ви з нею спілкуєтесь, змінився.

Якщо ж ви вважаєте, що так не варто розмовляти з маленькою дитиною, бо вона й так не розуміє, то ви помиляєтесь. Я зі своїм сином розмовляла саме так (не використовуючи заперечні слова) мало не з народження. І тепер, коли він молодшим діткам чи іграшкам каже: «Обережно, це небезпечно, перекинеться!» замість «НЕ можна, НЕ роби цього!», мені так приємно 🙂

Бажаю гарного настрою!

З повагою, практичний психолог Циріль Світлана

26.03.2020 Четвер

Слухати і чути дитину

Ваша дитина підростає, стаючи усе більш самостійною. Вважаючи її зовсім “дорослою”, ми починаємо менш уважно слухати про те, як пройшов день дитини, а іноді й зовсім не запитуємо. І не підозрюємо про небезпеку, яка на нас чигає.

Діалог замість монологу!

Згадайте, коли ви востаннє спілкувалися з вашою дитиною? І що це була за розмова? Стандартне питання «Як справи?», відповідь на яке ви навіть не розчули, але при цьому й не перепитали? Або віддали чіткі вказівки: «Поскладай іграшки!»? Що ви знаєте про життя дитини в садочку? Про її проблеми, її друзів та ворогів?

Багато батьків відмахнуться, мовляв, діти самі розберуться, або нехай вихователі краще дивляться. Але чомусь не всі пам’ятають, як це важко, коли залишаєшся один на один з проблемами. Чому дитина повинна боротися з ними сама?

Батьки – перші люди, які зобов’язані цікавитися справами дитини не з ввічливості, а по суті. Інакше ви ризикуєте тим, що ваш хлопчик або дівчинка піде за порадою до когось іншого. Тому відкладіть книжку, улюблений серіал, сидіння в Інтернеті – власна дитина важливіша засобів масової інформації.

Скасовуємо монологи, лекції і нотації. Поставивши запитання дитині, зацікавлено чекайте відповідь. Не обмежуйтеся однією фразою – поцікавтеся деталями. Нехай дитина розповість, як пройшов день, а не просто кине «все добре». Часом дитині складно поділитися безпосередньо своєю проблемою, дзвіночки про те, що вона існує, ви повинні вловлювати у її відповідях.

Досить брехати!

Часто, щоб не розповідати щось важке або неприємне, дитина починає прибріхувати. Мама і тато швидко ловлять її на брехні і починають вичитувати, що брехати негарно, і лякати різними покараннями (не підеш гуляти, не будеш грати на комп’ютері і т.д.). У той час, як насправді батькам слід бити на сполох! Якщо дитина бреше, значить, у нього щось трапилося. А якщо він вам не розповідає, то або не довіряє, або боїться.

Як не дивно, але найпростіший спосіб – поговорити. Причому, ваше завдання – слухати і направляти розмову в потрібне русло. Краще, якщо розмова відбуватиметься за яким-небудь спільним заняттям. Це може бути просте ліплення, малювання чи конструювання.

Скоріше за все дитина не розповість вам відразу, що сталося. Не квапте, не тисніть – це ж дитина! Їй треба зібратися з думками і перевірити вас на лояльність – можна вам довіряти чи ні. Що б у результаті розмови не виявилося, ні в якому разі не можна починати обурено дитину вичитувати, інакше це буде остання ваша довірлива розмова. Придушіть у собі емоції, намагайтеся зрозуміти, чому син або дочка вчинив чи вчинила саме так або чому подібне трапилося, спробуйте разом знайти вирішення проблеми.

Розбирайтеся самі!

Одна з грубих помилок виховання – відмахнутися від дитини, заявивши їй, що вона повинна самостійно вирішувати власні проблеми. Повірте, якщо вона могла б залагодити все сама, ви, ймовірно, навіть не дізналися б про цю проблему. Але якщо дитина прийшла і попросила про допомогу, то це якраз тому, що сама з нею впоратись не може. І якщо ви відмахнетесь від неї, вважаючи, що вона повинна вчитися самостійності, то, ймовірно, вона більше не звернеться до вас за допомогою. Навіщо? Якщо ви вирішили, що відтепер допомагати їй не треба.

Існує думка, що дорослим не варто лізти в суперечки дітей, адже вони повинні самі навчитися взаємодіяти. З одного боку, так воно і є. А з іншого – саме так починаються цькування однокласників, бойкоти та звинувачення. Діти дуже швидко відчувають слабку ланку в колективі, а натовп, як відомо, завжди сильніший однієї людини. Загнана в кут дитина не навчиться спілкуватися з однолітками, навпаки, у ній буде рости агресія й відчуженість.

Багато батьків бояться, що, взявши під захист власну дитину, вони виставлять її слабкою перед іншими дітьми – мовляв, прийшла матуся рятувати дитинку. Все з точністю до навпаки – захистивши сина чи доньку від несправедливості, ви дасте іншим урок, що слабких ображати не можна, що у кожного слабкого є свій захисник, а на кожну силу завжди може знайтися інша сила. Що поробиш, якщо батьки кривдників вашої дитини не пояснили їм цього вдома.

Уміння чути дитину дозволить Вам завжди бути в курсі її справ, щоб ви мали змогу та час втрутитися в ситуацію, коли це буде дійсно необхідно.

25.03.2020 Середа

Як сформувати гарні звички у дитини

1. Починати працювати над виробленням гарних звичок у дітей слід як можна раніше.

До прикладу, привчати самостійно засинати у власному ліжечку без колисання найкраще почати ще до того, як вашому малюку виповниться рік. З часом доречно привчати його щоразу мити руки перед їжею, прибирати іграшки після гри і перед сном, а трохи згодом – навчати словам ввічливості, таким як «спасибі», “будь ласка”, першим вітатися на вулиці, в магазині зі старшими … Коли малюк підросте – поступатися місцем людям похилого віку у транспорті, допомагати старим і немічним, дотримуватися обіцянок і т.д.

Що раніше розпочати вживати зусилля, щоб якийсь навик увійшов у звичку, виконувався автоматично, то швидших і кращих результатів можна досягти.

2. Звичка легше засвоїться, якщо дорослий показуватиме приклад для наслідування. Важко привчити малюка мити руки, повернувшись з вулиці, чистити зуби вранці та ввечері, не показавши, як ви самі це робите, а лиш розказуючи, що так робити правильно. Дії запам’ятовуються значно краще, ніж слова!
3. Звичку не можна сформувати дресурою, це має бути свідомий навик, а не рефлекс.

Слід привчати дітей самостійно без нагадування не просто мити руки, але і розуміти, для чого важливо це робити, а саме усвідомлення того, що зробив все правильно, має приносити їм задоволення. Саме тому обов’язково розкажіть дітям, чого слід бути ввічливим, охайним, проявляти турботу і повагу до інших. А за всі гарно виконані дії частіше хваліть, щоб дитині було приємно в такий спосіб радувати батьків.

4. Прийміть думку, що нічого не дається просто – щоб навик закріпився, необхідно повторювати його безліч і безліч разів, вдосконалюючи його і відточуючи. Не поспішайте і не шкодуйте часу на це – зрештою, виховання – це насправді справа тривала.
5. Набуття звички не коштує дитині майже ніяких зусиль, проте вимагає надважких зусиль зі сторони її батьків. І це дійсно так. Просто ці зусилля цілком виправдані і варті стаждань. Доведені до автоматизму процеси вивільняють час для творчості, вдосконалення і розвитку. До того ж, кожна хороша звичка – це і є вдосконалення та гарне виховання. Коли ви зрозумієте, що ваші діти здатні чинити правильно без ваших нагадувань та вказівок, тоді ви зможете бути впевнені, що виховали їх правильно!

Використовуйте час корисно =)

Бажаю гарного настрою!

З повагою, практичний психолог Циріль Світлана

24.03.2020 Вівторок

Чому читати книги корисно?

Саме під час карантину, з’явилось багато часу, який можемо приділити читанню. У цій статті ви дізнаєтеся, чому читати корисно і чому його радять включити в свій щоденний графік справ.

Розвиває мислення

Одна з важливих переваг читання книг – це той позитивний ефект, що воно робить на наше мислення. При читанні ми більше розмірковуємо, щоб зрозуміти ту чи іншу ідею твору.

Знижує стрес

У сучасному світі позбавлення від стресу – основна турбота багатьох людей. Багатство і ритміка мови має властивість заспокоювати психіку і визволяти організм від стресу. Особливо допомагає в цьому читання фантастики перед сном.

Збільшує словниковий запас

Коли ви читаєте книги різних жанрів, то стикаєтеся зі словами, які зазвичай не використовуєте у повсякденній мові. Якщо якесь слово вам незнайоме, зовсім не обов’язково шукати в словнику визначення. Іноді про значення терміна можна зрозуміти за змістом, з контексту. Читання допомагає не тільки збільшити словникоий запас, але і підвищує грамотність.

Додає впевненості

Читання книг робить нас більш впевненими. Коли в розмові ми демонструємо глибоке знання того чи іншого предмета, то мимоволі ведемо себе більш впевнено і зібрано. А визнання навколишніми ваших знань позитивно позначається на самооцінці.

Робить нас більш творчими

Креативні люди можуть генерувати відразу кілька відмінних ідей. Звідки їх можна взяти? З книг. Читаючи твір, ви можете почерпнути звідти масу ідей, які згодом втілити в життя.

Покращує сон

Якщо ви систематично будете читати перед сном, то незабаром організм звикне до цього, і тоді читання стане своєрідним сигналом, що говорить про відхід до сну. Таким чином ви не тільки поліпшите свій сон, але і вранці будете відчувати себе бадьоріше.

Покращує мозкову активність

При читанні ми зазвичай уявляємо багато деталей: персонажів, їх одяг, навколишні предмети. Також необхідно пам’ятати безліч речей, які потрібні для розуміння твору. Саме тому читання тренує пам’ять і логіку.

Покращує концентрацію

При читанні необхідно концентруватися на змісті твору, не відволікаючись на сторонні предмети. Цей навик дуже корисний при будь-якій іншій діяльності. Також читання книг розвиває об’єктивність і здатність приймати виважені рішення.

Чому корисно читати дітям?

Учені прийшли до висновку, що читання покращує інтелектуальні здібності і позитивно позначається на фізичному і психічному здоров’ї людини. Адже занурення в книгу – це не просто слідування за сюжетом, а посилена робота уяви.

Магнітно-резонансне дослідження показує, що при читанні сторінок про запахи, смаки і різні ландшафти активізуються ділянки мозку, що відповідають за сприйняття. Так само, як якщо б людина відчувала все це в реальності. Причому цей ефект пропадає, якщо дивитися телевізор або грати в ігри.

Одним словом, важливо навчитися читати великі і складні книги в ранньому віці. Тоді мозок звикне будувати довгі ланцюжки причинно-слідчих зв’язків. А всього шість хвилин читання знижують рівень стресу на дві третини, що ефективніше музичної терапії або просто прогулянки.

 

Бажаю душевного спокою і гарного настрою!
З повагою, практичий психолог Циріль Світлана

P.S.: мені важливо знати, чи Вам цікаві статті і що ще Ви б хотіли тут дізнатися. Тому пишіть мені, будь ласка, у Facebook (Циріль Світлана – https://www.facebook.com/profile.php?id=100001638325760) та Viber (0989958397).

З нетерпінням чекаю Ваші повідомлення!

                                 

23.03.2020 Понеділок

Дитячі страхи: природа, вікові особливості та шляхи подолання

Що таке дитячі страхи, напевно, знає кожен. Більшість з них з віком минають, деякі залишаються, але не нагадують про себе, а деякі навіть у дорослому віці заважають. Проте дитячі страхи – це цілком нормальне, переборне явище, і те, як швидко ці страхи минуть, залежить від якості батьківської підтримки.

Для кожної вікової групи, а також рівня психічного розвитку дитини, є свої специфічні боязні, котрі також бувають присутніми при неврозах чи інших захворюваннях, але, як правило, за умови пильного нагляду батьків, долаються по мірі дорослішання.

Щоб розібратися, що є нормою, а що потребує більш прискіпливої уваги, розглянемо типові страхи, властиві кожному етапу дорослішання дитини. 

1-3 роки. Малюк пізнає світ

Між першим і другим роками життя близько половини дітей переживають страх у разі несподіваної появи сторонніх, чужих людей, а також при знаходженні на висоті, а також страх болю, різких звуків, перебування на самоті.

Близько 2 років з’являється страх перед тваринами, найчастіше собаками, боязнь рухомого транспорту (вантажівки, поїзди, трамваї).

У віці 2-2,5 роки можлива поява нічних кошмарів; також діти бояться проявів стихії: грому, блискавки, зливи; незнайомих “страшних” предметів, як от пральна машина, фен, пилосос.

Також в середньому на 3 році життя виникає страх покарань, котрий супроводжує ріст активності малюка і його розуміння причинно-наслідкового зв’язку власних дій. У сім’ях, в яких батько у цей період бере активну участь у розвитку і вихованні, такі тривоги виражені у значно меншій мірі. Важливо пам’ятати, що виховання не має перетворюватися у війну з тим, що формується усвідомлення власного “Я” дитиною.

У жодному разі не слід забороняти малюку озвучувати те, що той чогось боїться. Він повинен мати можливість висловлювати свої тривоги і переживання, в тому числі і негативні. Завдання батьків при цьому – максимально допомагати йому подолати реальні і уявні небезпеки.

3 роки – до школи. Страх темряви і страх смерті.

У цьому віці для багатьох дітей типовими є боязнь болю, раптових гучних звуків; популярними є також страхи темряви, рухомого транспорту, води, закритих приміщень, висоти, а також страх самотності.

У віці 3-5 років велика частка дітей боїться болю, раптових гучних звуків, деяких казкових персонажів (чаклуни, відьми, дракони); кожен 3-ій – темряви, рухомого транспорту, глибокої води; незнайомого і замкнутого простору. Дитячі психологи стверджують, що такі страхи властиві тим дітям, батьки котрих самі надто емоційні, а також намагаються не подолати страх разом з дитиною, а просто позбавити її від них.

У 6 років у деяких дітей може з’явитися страх смерті, зумовлений розумінням незворотності вікових змін, які відбуваються, старості, змін у часі і просторі. Як правило, такий страх не виражається прямо, а проявляється у характерних для цього віку боязнях нападу стихії (до прикладу, пожежі, землетрусів, великої води). Такі страхи трапляються практично у кожної 2-ї дитини і минають з часом.

Для дітей молодшого шкільного віку згадані страхи зазвичай притуплюються, проте виникають характерні нові, такі як страх поганих оцінок, запізнень в школу.

Найпоширеніша причина більшості дитячих страхів – це негативний досвід у минулому. Наприклад, у дитини, котру вкусив собака, ймовірно виробиться страх собак у майбутньому.

Психологи наголошують на типовій батьківській помилці, яка породжує надмірні тривоги: на звичці лякати дітей, котрі погано поводяться, що прийдуть злий бабай, сірий вовк, чужий дядя, Баба Яга і заберуть їх! Так, дійсно, згадуючи дитинство, майже кожен зараз пам’ятає погрози батьків, що буде, якщо не з’їсти кашу або історії про того, хто заховався у темній кімнаті чи на горищі. І проблема в тому, що подібні погрози від найближчих, котрим діти довіряють найбільше, звучать дуже реалістично, а помножені на дитячі яскраві фантазії і наївність, посилюються і нерідко супроводжують малюка і в старшому віці.

Батьки для дитини найближчі і найрідніші люди, від них малюк найбільше очікує підтримки і розуміння, довіряє їм, розраховує на їх захист у всіх страшних ситуаціях. Тому, якщо погрожують батьки чи бабусі і дідусі, у дитини виникають суперечливі почуття: з одного боку, вона любить рідних, довіряє їх словам та авторитету, a з іншої сторони – такі слова змушують її сумніватися у всьому і у всіх, породжують недовіру. І це легко пояснюється: слова “прийде злий бабай і забере тебе” завідомо брехливі, тож побачивши, що ніякий бабай не приходить, дитина бачить, що її обдурили. І тут же з’являється розуміння, що раз покарання не буде, слухатися батьків не обов’язково. Разом з цим малюк розмірковує: “Чому моя мама готова віддати мене бабаю? Я ж її люблю, хіба вона мене не любить?”

Завдання батьків – не заперечувати страхи дітей словами “ти боягуз, висоти не слід боятися”, а заохочувати їх розібратися в них і зрозуміти, що загрози нема: “темрява – це просто відсутність світла, у цій кімнаті нема нічого того, чого не було вдень, монстрів чи привидів не існує”

Корисно також долати страхи разом з дітьми: за руку заходити в незнайоме темне приміщення, тримати в руках мишеня, гладити собаку, показуючи власним прикладом, що боятися не варто.

Пам’ятайте, що не треба панікувати і занадто перейматися психічним здоров’ям дитини, якщо зіткнулися з такою проблемою. Це черговий етап розвитку малюка, який необхідно просто пережити разом з ним, показуючи підтримку і готовність завжди прийти на допомогу.

Подоланий спільними зусиллями страх – це запорука самовпевненості дитини і віри в її сили та можливості.

Бажаю душевного спокою і гарного настрою!
З повагою, практичий психолог Циріль Світлана

 

 

20.03.2020 П’ятниця

Ідеї для розвитку дрібної моторики малюків

• Різноманітні ігри із дрібними предметами. Це ігри з використанням LEGO, ігри-шнурівки, плетіння намиста та плетіння із бісера, сортування предметів та ін.                                                                               
• Ігри із природним матеріалом. Це передусім ігри із піском. Основною перевагою такого матеріалу є необмежена можливість фантазувати під час гри. Також приваблює дітей можливість легко урізноманітнювати свою діяльність: ліплення фігур, будівництво (шляхів, замків тощо), пересипання, малювання на піску та ін.

• Малювання та обведення контурів фігур. Можна використовувати заздалегідь заготовлені вами контури фігур, лабіринти та ін. Цікаве та ще ефективніше у поєднанні із ліпленням, наприклад: заповнення друкованого контуру букви, або цифри пластиліном та ін.

«Готові рецепти»

(розвиваємо дрібну моторику не виходячи з дому*)

«Показ мод»

Перед початком весняного сезону влаштуйте з дитиною показ мод. Нехай малюк спробує самостійно застібати ґудзики, кнопки і блискавки. Підготуйте місце для показу, розстеливши червоний рушник, на якому «модель» демонструватиме обновки. Решта членів сім’ї можуть клацати фотоапаратами, зображуючи репортерів модних журналів.

«Відбитки»

Візьміть аркуш паперу і прикріпіть його краї скотчем до плоскої поверхні. Покладіть під аркуш дрібний плоский предмет — монету, ключ або брелок. Нехай малюк легенько проводить олівцем по паперу, щоб на аркуші з’явився відбиток схованого предмета.

«Сім’я Пробочкіних»

Приготуйте пляшкові пробки, шматочки дроту, ватні кульки, фломастери або маркери. Змайструйте разом із дитиною кумедних персонажів — родину Пробочкіних: маму, тата і дітей.

 

«Намисто зі скріпок»

Дайте дитині пакетик різнокольорових скріпок і покажіть, як з’єднати їх разом, щоб утворилося гарне намисто або браслет.

«Крупи, сiль, кава, макарони»

Стануть у пригоді для «кухонної школи». Дрібну крупу (наприклад, манну) і сіль можна використати для пальчикового малювання. Для цього висипте крупу на піднос рівним шаром. Намалюйте щось самі, покажіть дитині, як це цікаво. Проведіть пальчиком по крупі. Утвориться яскрава контрастна лінія. Потім візьміть пальчик дитини.

Нехай малюк сам намалює декілька хаотичних ліній. Коли дитина спробує сама, можна розпочинати малювання візерунків. Спочатку малює мама, потім малюк. Малювати можна будь-що: хаотичні лінії, будиночки, кола, огорожі, хмари, спіралі, обличчя, букви або цифри. Велику крупу (гречку-ядрицю, горох, квасолю, кавові зерна) можна використати для викладання картин, так само як і з сірників, ґудзиків і ватних паличок. Вона стане в пригоді та для аплікацій. Цікаво пересипати крупу в прозорий посуд, щоб її було видно.

Використовуйте час корисно =)

Бажаю  гарного настрою!
З повагою, практичий психолог Циріль Світлана

 

19.03.2020 Четвер

Розвиток дрібної моторики корисний усім!

Кінчики пальців рук — це другий мозок.
Йосіро Цуцумі

Моторика (від лат. motus — рух) — рухова активність організму, або властивість організму виконувати визначений порядок дій для досягнення певної мети.

Науковці поділяють навички моторики на два основні види:

• загальні рухові навички;
• дрібна моторика.

До загальних належать: ходіння, повзання та балансування. Ці навички формуються здебільшого у ранньому дитинстві. Важливо, що їхній загальний рівень розвитку залишається незмінним навіть після тривалого періоду невикористання.

До дрібної моторики належать навички роботи пальців рук та ніг, зокрема: письмо, гра на музичних інструментах, робота із дрібними деталями та ін. Цей важливий вид рухової активності потребує скоординованої роботи значно більшої кількості груп дрібних м’язів та високої точності. У разі тривалого невикористання навички дрібної моторики можуть бути втраченими.

Існує безліч способів, що допомагають розвивати дрібну моторику дитини. Їхнє використання передусім визначається віком дитини, її індивідуальними особливостями розвитку, а також матеріально-технічними можливостями батьків та педагогів.

Хочу познайомити Вас з найпопулярнішими видами діяльності, що сприятимуть розвитку дрібної моторики у дітей різного віку.

Сьогодні пропоную різні пальчикові ігри

Бажаю  гарного настрою!
З повагою, практичий психолог Циріль Світлана

 

18.03.2020 Середа

«15 міні-практик для дітей і дорослих для повернення опори і просто для ресурсу»

1. Простий спосіб безпечно повертатися “в себе” – обмальовування долоньок і будь-які ігри з долоньками. Відбиток долоні – це перша ідентифікація малюка. Перші відбитки брудної дитячої долоньки на шпалерах – це перше “Я є в світі”. Відбитки в тісті, глині, піску, будь-якій крупі, на папері. Вирізання, розмальовування долоньки – це відчуття і заповнення внутрішньої території. Долонька – як мандала, що повертає і зміцнює “Я”.                                                                                                                                   

   Долонька – уособлення всього тіла дитини. А потім – і її самості. Коли нам потрібно допомогти дитині повернути можливість кордонів і одночасно безпечного контакту – ми для неї придумуємо ігри, де долоньки різних діток могли б стикатися, плескати, торкатися одна одної. Де пальчики могли б вітатися, де вони торкалися б один до одного ребром, тильною стороною, всією поверхнею.

   

2. З дітьми обов’язково ліпити – з глини, тіста, гірше – пластику і пластиліну. Ліплення трансформує напругу, знімає затиски, дає відчуття контролю (що важливо для тих, хто втратив контроль над ситуацією, життям, реальністю), ліплення корисне за будь-яких психосоматичних хвороб.                               
3. Кожен раз, коли ми щось “творимо” – ми створюємо – повертаємо себе. Лялечки з ниток, прості мотанки, людинки з поролону (або з губок для миття посуду), виліплювання лялечок і фігурок з тіста-глини – все це дуже дієва терапія.
4. У разі, якщо дитина почала поводитись, як дитя більш молодшого віку (так підсвідомість намагається повернути безпеку). Якщо в руках у дитини виявиться щось, що “менше” її, щось, що сприймалося б як дитина більш молодшого віку – лялечка, маленька машинка, іграшковий звір, навіть клубок ниток – сама дитина автоматично переміщається в дорослішу позицію.
5. Дітки, які пережили травматизацію, часто перестають відчувати контакт ніжок з землею (втрачають опору, приземленість). З ними добре грати (малювати, ліпити, пританцьовувати) у квіти й дерева – приділяючи увагу корінню і міцному стовбуру.                                                                                           Бажано грати у “вирощування велетенських ніг” – уявляючи, що ноги стають величезними і міцно утримують в рівновазі, не даючи розгойдуватися від вітру (вітер – це метафора змін, подій, на які ми вплинути не можемо), чим яскравіше ми представимо (намалюємо, промасажуємо) ці велетенські ноги, тим сильніший ефект. Спати краще укладати таких діток теж, даючи опору ніжок (наприклад, класти під ноги скручений у валик рушник).
6. Діти, які пережили травматизацію, намагаються все контролювати. З ними важливо говорити про плани, складати розклад, робити колажі мрії тощо. Важливо пам’ятати, що в практиках вони не закривають очі, боячись послабити контроль. Багатьох дорослих дратує, що вони весь час щось крутять у руках (гублячи і ламаючи :–). Щоб зняти напругу в ручках, одночасно послабити контроль і повернути безпеку – потрібно дати дітям в руки масажне кільце, еспандер, хлібний м’якуш, кульки, наповнені борошном (крохмалем).                                                                                                                                                           
7. Щоб обережно доторкнутися до теми страху, дати дитині відпочинок і контроль над страшними спогадами й снами, можна спорудити (намалювати, виліпити, зробити з коробки) сейф для страшних спогадів. Не називаючи спогади – дати метафору – просто зім’яти папір або взяти темні аркуші паперу, камені, шишки і скласти їх у сейф. Ключ від нього буде або в дорослого, або в самої дитини. Зробити з сірників і різнокольорових ниток “ловців снів” або вирізати ажурну сніжинку, яка, як фільтр, вбирала б страшні образи, не підпускаючи їх до дитини.
8. Вирізати з паперу ангела. “Якщо я зіткнувся з досвідом, в якому батьки, інші дорослі не можуть мене захистити – я шукаю опори в чомусь, що більше, ніж людські можливості”. Наприклад, універсальний символ – ангел. Його можна назвати (роблячи його більш живим і особистим), повісити над ліжком, на стіні … зробити гірлянду з ангелів.                                           
9. Дитинка шукає притулку в “спочатку безпечному місці” – матці. З дитиною корисно робити халабуди, будиночки, грати у хованки, така дитина любить перекриватися ковдрою або простирадлом. Мені дуже подобається тілесна практика “колиска”, яка і повертає контур безпеки, і дає ресурс – дорослий сидить на підлозі, обіймаючи дитину перед собою, за спинку (обхоплюючи ногами і руками), трохи погойдуючись і шепочучи щось тепле на вушко.
10. Повертаємо ідентифікацію.Робота з ім’ям. Ресурс. Пишемо у стовпчик букви імені. На кожну букву імені згадуємо якусь ресурсну якість. Наприклад ВАНЯ – Винахідливий, Акуратний, Ніжний, Яскравий.
11. Тілесна гра – “Кнопка радості”, для безпечного повернення контакту з тілом. Дитина, не кажучи партнеру, придумує звук (пісеньку). Задумує місце на тілі – кнопку, яка б, якщо до неї доторкнутися, включала б цей звук. Партнер по грі, м’яко торкаючись до тіла, повинен знайти цю кнопку. Потім дитина шукає кнопку, яку загадав партнер.
12. Крило ангела (у дорослій версії – рука друга). Коли дитині потрібно відчути безпеку, відсторонитися від великої кількості людей, відчути підтримку – можна покласти праву руку на ліве плече. (Так позначається особиста територія і виникає відчуття дотику друга до плеча).
13. Сумне деревце. Дітки часто не можуть попросити про підтримку і пояснити, що їх турбує. Якщо дитину “перетворити” на деревце, яке ображено, пошкоджено, сумує – і запитати, що для нього зробити – поставити опору-паличку (себе), підв’язати гілочку (погладити по ручці), полити (погладити зверху вниз), поставити паркан (стати навколо) – дитина отримає необхідний ресурс.                                                                                                                    14. 14.Дітки в стані тривоги можуть боятися малювати щось на “вільну тему”. Їм можна давати розмальовки з чіткими “жирними” кордонами. Можна з ними малювати всередині паперової тарілки, малювати нестандартними “пензликами” – спонжиком, ватними паличками, зубними щітками. Наступний етап – капати акварельною фарбою на вологий папір. Потім – обводити висохлу форму, придумуючи, на що ця форма схожа.                                                                                                              15. Для стабілізації стану, для повернення опори, для зняття тривоги дитині потрібно більше інформації і зовнішня “передбачуваність”. Тобто чіткий розпорядок дня і будь-яка структура. Те, що можна запланувати – плануємо. Обов’язково попереджаємо про зміни в планах. Зробити разом розклад, прикрасити його, доручити дитині стежити за виконанням задуманого – уже хороша практика.

    Ще тривожні діти інтуїтивно вибирають для себе ігри зі стрибками. Їм важливо стрибати на батуті (замість батута вони однаково виберуть ліжко :–). Стрибки знімають напругу, дають можливість відчути опору на стопи, “невагомість” під час стрибання впливає на стовбурові структури мозку. Замість заборони стрибати, можна створити “спеціальні місця для стрибання”. Наприклад – “тут можна стрибати на одній нозі, тут на двох…”.

    Потрібно враховувати, що дитина проситиме грати або читати те, що їй важливо і цілюще, кілька разів. Дорослий терпляче і радісно має грати і читати :–) Дитина не гратиме у гру, що викликає у неї емоції, з якими вона не готова впоратися. Ставимося до цього з повагою і не наполягаємо!

    Бажаю душевного спокою і гарного настрою!
    З повагою, практичий психолог Циріль Світлана

    

17.03.2020 Вівторок

Як допомогти дитині впоратись зі стресом

Зараз всю країну, і не тільки, хвилює карантин. Більшість не знає чого чекати завтра.

В такій ситуації потрібно розуміти, як боротись зі стресом. Особливо, коли йдеться не лише про дорослих. Тому хочеться зібрати коментарі і поради психологів, як батькам максимально зберігати спокій самим та допомогти впоратись з напругою дітям. 

Базова потреба будь-якої людини – потреба в безпеці. Тільки відчуваючи безпеку, дитина дозволяє собі досліджувати світ, віддалятися від батьків, дорослішати. Вибити опору – відчуття безпеки – означає позбавити людину життєвості. Різниця дорослого і дитини – сила і досвід, реакцій, дій. Можливість усвідомленого вибору цих реакцій і дій.

Ми не можемо вплинути на світ – ми можемо вплинути на себе у світі і на те, яку ми формуємо проекцію у внутрішньому світі своєї дитини. Ми зіткнулися з тим, що в сучасному світі, на жаль, є тільки ілюзія безпеки, але ми можемо стати безпечною опорою в житті дитини. Важливо, щоб у зовнішній нестабільності була хоча б наша внутрішня стабільність.

За будь-яких складних подій і тем дитина намагається на нас покластися. Важливо, щоб ми змогли впоратися зі своєю тривогою і вмістити в себе напругу дитини. Внутрішні слова і образ: я впораюся, я дорослий, я розміром від землі і до неба та широкий, як океан – дуже великий, – можуть стати помічниками.

Складна тема – привід поговорити

Поговорити про те, що робити в екстремальних ситуаціях, привід уточнити: знає чи пам’ятає дитина свої прізвище, адресу, телефон.

 

Слова, які важливо чути дитині:

• Зараз ми в безпеці. Я і багато людей зробимо все, щоб ми були в безпеці.
• У всіх своя доля і своє життя. Я вірю в твою та нашу щасливу і добру долю.
• Поганих людей набагато менше, ніж хороших. Давай згадаємо тих, хто тебе любить, і тих, хто про тебе піклується.

Важливі дії:

Якщо є можливість дій – подумати, яка допомога, які посильні дії-можливості є в цій ситуації.

• Обіймати: кожен раз обіймаючи дитину, ми створюємо навколо неї додаткові кордони безпеки.
• Дозволити, якщо це необхідно, проявити напругу тілесно – побігати, пострибати, покричати.
• Малювати й розмальовувати мандали (малювати в колах), описувати долоньки, стопи, усе тіло, розмальовувати розмальовки з широкими межами – усе це допомагає повертати відчуття кордонів.
• Вибирати матеріали, над якими можна відчувати контроль – пластилін, глина, хлібний м’якуш, кінетичний пісок, тісто, малювати олійною пастеллю або восковою крейдою.
• Грати. Лімбічна система мозку – активна під час страху та гри. Нехай у дітей там буде гра.
• Використовувати обривну аплікацію (руками рвати кольоровий папір на дрібні шматочки і з цих шматочків за допомогою клею-олівця робити колаж).
• Малювати олійною пастеллю на темному папері.
• Стрибати, масажувати ніжки.
• Робити дихальні вправи (видих довший за вдих) – свисток, флейта, мильні бульбашки, кульки.
• Малювати – майструвати будиночки, робити істот з будиночками на спинках (наприклад, равликів), грати зі сірниковими коробками.
• Фантазувати – малювати, моделювати, створювати уявний чарівний безпечний світ.
• Якщо зараз немає можливості трансформувати страх, створити для нього сейф – скриню, папку. Намалювати, покласти в “надійне місце”, міцно-міцно закрити. (Це дає тимчасовий перепочинок від страху).
• Створювати образ Зберігача (чогось більшого, ніж просто людина), Ангела, чарівного-провідника, Собаку тощо.
• Говорити щиро.
• 
  • Грати з водою. Уявляти воду, водний простір, спостерігати, як бурхливі хвилі трансформуються в баранці, малювати водний простір (нехай цей малюнок буде динамічним – починаємо з сильних хвиль, які поступово заспокоюються, тримати руки під водою, поступово зменшуючи натиск, тарабанити по воді долонями, знижуючи інтенсивність).Вже завтра обіцяю «15 міні-практик для дітей (і дорослих) для повернення опори і просто для ресурсу»
• Бажаю душевного спокою і гарного настрою!
  З повагою, практичий психолог Циріль Світлана